Не опускаючи очей…. Вадим Крищенко

в краще… А поки

      Подайте їм ради Христа.

ЛИСТ ВІД МАТЕРІ

      Пишу я вам листа з чорнобильської зони,

      Роз’їхались давно сусіди майже всі.

      І світять у селі лиш три віконця сонні,

      Лиш три живих вогні у мертвій полосі.

      З криниці воду п’ю, трушу свої ренети.

      Є кури, та яєць вже не несуть чомусь.

      Ой, ноги так болять – це, може, ті рентгени,

      Та в місці іншому я вже не приживусь.

      Пишу я вам листа, синочки і внучата.

      А де адресу взять? – не знаю і сама.

      Схилилася набік дідівська наша хата

      І хоче вас позвать, та голосу нема.

      Невесело одній – лиш образи на стінці

      І ваші фото теж в нерівному ряду.

      Я з вами говорю, лишившись наодинці

      Із каганцем сльози, що стишує біду.

      Пишу я вам листа… Чи відішлю? – не знаю,

      Не знаю, хто б то вам його довезти зміг.

      Я материнський біль, печаль усього краю

      В молитву заплету за все і за усіх.

      Якщо тривожна вість до вас колись прилине,

      То знайте, діточки, минаючи жалі:

      Між дорогих хрестів, де спить уся родина,

      Знайшла я спокій свій у батьківській землі.

      Дрижить чомусь рука – хитаються рядочки,

      У шибку загляда тужава гілка слив.

      Я Бога лиш прошу, сини мої, синочки,

      Щоб він вас поберіг, щоб вас благословив.

А УКРАЇНА В НАС ОДНА

      Україно, матінко кохана,

      Розбрату тебе терзає зло.

      Прикладу я до твоєї рани

      Свого серця весняне тепло.

      Затулю ним нашу пісню й мову

      Від зневаги, зла і від образ.

      Хай же верховоди випадкові

      Не ведуть у чорну прірву нас.

      Відійдіть з дороги, товстосуми,

      Ви не Прометеї – лихварі.

      Хай же Кобзарева горда дума

      Нас єднає в злагоді й добрі.

      Хай же правди спалахне багаття

      І гризня закінчиться сумна,

      Бо вождів в нас розвелось багато,

      А Вкраїна – лиш одним одна.

ПОБРАТИМ

      Володимиру Осадціву

      Нам є що сказати, нам є що послухать,

      Хоч різні дороги в житті.

      Але головне, що ми браття по духу,

      Ми браття із ним по меті.

      Дорога життя… Ой, не раз до загину

      Його в даль чужинську вела,

      Але де б не був – лиш одна Україна

      Для нього святою була.

      Холодні вітри залітали у душу,

      Щоб гордість сховалась на дно,

      Але серце знало – ніхто не засушить

      Оте, що від батька дано.

      Всміхнеться привітно, зустрінеться радо —

      До жарту душа не сліпа…

      Але до сих пір люте зло і неправда

      І трусить його, і тіпа.

      Гіркоти Вкраїни – це вічні дебати.

      Загадка сердець не мина:

      Де наші здобутки, де наші утрати,

      Де гордість, де чорна вина?

      Нам є що сказати, нам є що згадати,

      Мені сумно з ним не було…

      Щовечора я, повернувшись до хати,

      Чекаю привітне