Не опускаючи очей…. Вадим Крищенко

лиш може на рідній землі.

      Я знаю – нелегко вертатися, сину,

      Зустрівши в дорозі дощі і грозу.

      Та є в тебе мати, та є Україна,

      Що словом зігріє і витре сльозу.

ЧИТАЮЧИ ІСТОРІЮ

      Вмирали козаки на палі.

      Який це біль, який це жах!

      Та не було в очах печалі,

      Бо несли волю на руках.

      Листаю сторінки зітерті —

      І оживає мужня рать.

      Мабуть, людині легше вмерти,

      Коли за що є помирать.

Я ІДУ НА ПОКЛІН

      Тішуся тобою,

      Бо живу для тебе,

      І карбую в серці

      Дороге ім’я.

      Золотисте поле

      І блакитне небо —

      З цими кольорами

      Поріднився я.

      Обізвуся словом,

      А відлунить пісня.

      На шляху Чумацькім

      Кінь копитом б’є.

      Тут любові сонце

      І зоря провісна,

      Тут моє минуле

      Й майбуття моє.

      Вип’ю студениці

      З чистої криниці —

      І прибуде сили,

      Що даєш мені,

      Щоб не заточиться,

      Щоб не похилиться,

      Як колись зійдуся

      З ворогом в борні.

      На високу долю

      Побажай удачі,

      Щоб перебороти

      Холод і грозу.

      Побажай утіхи,

      А коли заплачу,

      Знай – це від любові,

      Що в душі несу.

      Рідна земле моя, —

      Чую мужності дзвін.

      Рідна земле моя, —

      Бачу цвіть молоду.

      По дорозі життя

      Я іду на поклін,

      До імення твого,

      Україно, іду.

ДЗВОНИ ЛАВРИ

      Старої Лаври віщий дзвін,

      Зайти до храму просить він.

      І спомин – ластівки крило

      Летить туди, що відбуло.

      Думки і давнішні жалі

      Схилитись просять до землі,

      Згадать, кого уже нема,

      Хто жив на світі недарма.

      Були ми в радості й біді —

      Дзвонила Лавра і тоді.

      І через даль, і через час

      Той срібний дзвін знаходив нас.

      Я чую Лаври Божий дзвін —

      Такий близький й натхненний він.

      Щоб день лихий нас обійшов,

      Лунай, Печерський дзвоне, знов.

      Київська Лавра – свята наша мати,

      Наша молитва в ранкову годину.

      Треба спинитися, не поспішати,

      І помолитися за Україну.

УКРАЇНІ

      Як осягнуть твою глибінь,

      Твоїх висот зорю ласкаву?..

      Хто б не були – ми тільки тінь

      Твоїх страждань й твоєї слави.

      Роки твою карбують мить,

      Ростуть сини під небом синім…

      Ні, ні, ще треба заслужить,

      Щоб нарекла своїм ти сином.

      …Зерном достигнуть в колоску,

      Повірить правді, що не гнеться,

      А кривду в темному кутку

      Спалить багаттям свого серця!

МІЙ БІЛЬ

      Кияни, – запитать доречно, —

      Чого ви нагло продались,

      За жменю цукру, жменю гречки

      Зігнули