Не опускаючи очей…. Вадим Крищенко

мораль читати, не шукав нагоду,

      Бо натомість гордості проросли жалі.

      Хто ми, – вас питаю, – без коріння й роду

      І чи є замінники рідної землі?

      У гріховнім світі можна все здобути,

      Адже все купується – совість і штани.

      Тільки батько й мати – дивні атрибути,

      Бо за прейскурантами їм нема ціни.

      Голосами предків кличе отча хата,

      Хоч слова ці давнішні – правді не чужі.

      В юності здається – можем світ здолати,

      Світ же починається з власної душі.

      Научи нас розуму, земле – рідна ненько,

      Бо сліди безбатченків вітер замете…

      «Наша батьківщина – там, де солоденько…»

      Ні, не те ви кажете… Ой, не те, не те.

ІЗ ПРОЗИ ЖИТТЯ

      Незаслане ліжко і купи газет —

      Відчув, що один я нічого не вартий…

      Нагрію собі магазинних котлет,

      Наллю собі чаю – води без заварки.

      Ще посуд помити і витерти пил,

      Попрати свою забруднілу сорочку.

      Іще та іще – лише стачило б сил,

      Хоча всього цього робити не хочу.

      Оточують речі буденні й прості,

      Не кращі від інших, не кращі й не гірші…

      Але я все кину і сяду за стіл,

      Забувши про інше, писатиму вірші.

      І темна кімната немов заблищить,

      Як в царських палатах, засяє усюди,

      І музика дивна навкруг зазвучить.

      Із прози життя знов поезія буде.

▲▲▲

      Віра народжує силу —

      Так лиш, а не навпаки.

      Мусиш збагнути, мій сину,

      Все це на довгі роки.

      Йдемо крізь болі і втрати,

      Йдемо крізь шал суєти…

      Щоб нам сильнішими стати,

      Треба до віри прийти.

ОБМАН

      Який безжальний ув обману ніж —

      У груди вдарив, щоб пекло й боліло,

      Щоб день мій став немов похмура ніч,

      Щоб корчилося у зневірі тіло.

      Обман, обман, як чорна пелена, —

      Сьогодні все навкруг покрито нею.

      Його вина, його гірка вина,

      Що він і правду теж зробив брехнею.

      Чого безжально кинуто в огонь

      Сердечне слово щирої довіри?

      А як з вогню тепер дістать його,

      Коли воно уже ламке і сіре?

      Минається медовий хміль утіх,

      Які лягли на ейфоричні дати.

      І перед совістю стає обману гріх,

      А за гріхи всім слід відповідати.

      Все бачиться як у страшному сні,

      Зі всіх боків летять отруйні стріли…

      А може, не обманутий я, ні,

      А може, навпаки, – я став тепер прозрілий.

СТРІЛЕЦЬ

      Причаївся стрілець —

      Відшуковує жертву.

      Вибирає стрілець,

      Хто повинен умерти.

      Для прицілу стрілець

      Знов примружує око,

      І не думає він,

      Що це, може, жорстоко.

      Його жаль не пече,

      Його сумнів не точить…

      Траєкторія куль

      Вже відміряна точно.

      І душа у стрільця,

      Як