Це коротке довге життя. Ірина Бондарук

собі нерухомо. Митько углядається в темінь за вікном, шукає й не знаходить у душі жодного солодкого спогаду. Юність кличе його в невідомий світ, і він безстрашно поспішає їй назустріч.

      Розділ третій

1

      Удивляється стара хвора жінка в пожовклі папірці: один – мамин лист, другий – відповідь на нього, третій – відповідь на її запит, і між ними, між датами – шістдесят шість років. Ці три папірці написали різні люди в різний час… Зі скупих слів маминого листа постає в пам’яті світ її дитинства і юності – такий гарний, як пора життя, і такий гіркий від сліз, бідності, образ і безнадії. І відповіді на мамин запит, на її запит об’єднані хворобливою жорстокістю. Хіба людина при здоровому глузді може написати, що вирок до страти, виконаний 1938 року, скасовано через дев’ятнадцять років після його виконання, бо не було складу злочину. Складу злочину не було, а в обвинуваченої людини відібрали життя. Затавровані цим обвинуваченням, члени родини пройшли крізь пекло трудових таборів і будинків для дітей ворогів народу. З огляду на це обвинувачення комусь віддали їхню квартиру і майно. І ні вибачення, ні компенсації. Складу злочину не було… Був. Був талановитий і успішний – талановитий від Бога, а успішний через надзвичайну працьовитість, освіченість та широкий світогляд – чоловік, що любив Україну.

      Жінка знов і знов учитується в пожовклі слова і бачить своє життя, що про нього в цих паперах – ані рядка.

      …Молодому талановитому доцентові з кафедри органічної хімії потай усі заздрили. Йому лише тридцять п’ять років, а він уже відомий у наукових колах своїми працями, і ходять чутки, що незабаром його заберуть до Москви. А народився він у звичайному українському селі, і хоч в автобіографії мусив писати, що він з бідної селянської родини, проте батьки, певно, були заможні, та й ім’я Зіновій не траплялося в бідних сім’ях. Устиг перед революцією закінчити чотирикласну церковнопарафіяльну школу, після якої випускники мали право вчителювати, однак після революції довелося йти в найми. Неймовірними зусиллями вступив до політехнічного інституту. Обдарований і товариський, мав гострий розум, різнобічні здібності, будь-яке товариство вважало за честь бачити його в своєму колі, друзі познайомили його з відомими діячами науки та культури, бажаний гість, де були дівчата на виданні.

      Бурхливий розвиток непу дав могутній поштовх до розвитку науки й культури. Багато хто повірив у свою щасливу зірку. Як і коли Зіновій усе встигав – невідомо, та його реферати були подібні до дипломних робіт, а дипломна робота – до наукового опусу. Ще студентом він одружився з дочкою непмана, якій брак вищої освіти компенсувало біле личко, розкішне пшеничне волосся, весела вдача й легкий, кокетливий характер. Здається, Зіновій був закоханий у всю її родину і чимось був схожий на свого тестя – вони годинами могли захоплено обговорювати історичні та політичні моменти розвитку України, і те, що не завжди доходили згоди, не заважало