Великий ветеринарний довідник. Отсутствует

воді – 5 місяців, у фекаліях і на пасовищі – 1 рік.

      Джерело інфекції – хвора тварина, яка виділяє збудників у зовнішнє середовище з мокротою, виділеннями з носа, молоком, сечею, фекаліями.

      Клінічні прояви. Заразна хвороба тварин і людини, що протікає хронічно і характеризується утворенням в різних тканинах і органах вузликів, схильних до омертвіння (туберкулів). Зараження відбувається аліментарним (через корм) та аерогенним (повітряно-краплинним) шляхом. Поширенню захворювання сприяє скупчене утримання тварин, пасіння і водопій хворих і здорових особин, випоювання молодняку незнезараженого обрату.

      Інкубаційний період хвороби триває до 45 днів. Хвороба частіше протікає без характерних ознак, у хронічній формі, лише при ураженні якогось органу з’являються відповідні ознаки. У великої рогатої худоби найчастіше вражає легені або кишечник. У цьому випадку можна спостерігати кашель або пронос, а при ураженні вимені розвивається мастит з опуханням надвименевих лімфовузлів.

      Діагноз може бути поставлений тільки після проведення бактеріологічних, алергічних і серологічних досліджень, які виконує ветеринарний лікар, диференціюючи хворобу від контагіозної пневмонії, паратуберкульозу, актиномікозу, лейкозу.

      Лікування. Хворих тварин не лікують, їх забивають. Обов’язковий карантин!

      Профілактика. Перевірка усіх тварин туберкуліновою пробою. Слід пам’ятати, що тварини, хворі на туберкульоз, можуть виділяти збудників з молоком, через яке заражається людина. Таке молоко особливо шкідливе для дітей.

Ящур

      Етіологія. Збудник – один із 7 типів вірусів роду афтовірусів, який є стійким до зовнішнього середовища. Так, при відносній вологості 30–40 % і температурі 18 °C висушений вірус зберігає активність упродовж 2 років.

      Джерело інфекції – хворі тварини, тварини, які знаходяться в інкубаційному періоді (2 – 21 день), а також особини, які перехворіли. Тварини, які перехворіли на ящур одного типу, можуть повторно захворіти у випадку зараження вірусом іншого типу. Вірус у зовнішнє середовище виділяється з вмістом і стінками афт, молоком, слиною, сечею, повітрям, що видихається, і фекаліями. Він передається при контакті хворих тварин зі здоровими, а також через усі предмети, забруднені вірусом.

      Клінічні прояви. Вірусна хвороба парнокопитних тварин, що швидко поширюється і гостро протікає, характеризується короткочасною лихоманкою, утворенням пухирів (афт) та ерозій на слизовій оболонці рота, міжкопитної щілини, шкірі вимені і носового дзеркала. Хворіє також людина. Смертність серед молодняку складає 80 – 100 %, дорослих тварин при злоякісній формі – 40–90 %.

      У хворих особин підвищується температура тіла, з’являється слинотеча і, нерідко, кульгавість. При огляді на слизовій оболонці ротової порожнини і язику з’являються пухирі (афти), заповнені прозорою або каламутною рідиною. Такі самі пухирі виявляють на шкірі міжкопитної щілини. Потім пухирі прориваються. У цьому випадку на їхньому місці видно червоні ділянки. Хворі