Tattoo. Читання по очах. В’ячеслав Васильченко

в багатьох райуправліннях «усе схвачено».

      – Це добре. Бондаренко теж такий.

      – Без цього нам не можна. Як без рук. А так… Та й у житті не зайве. Від тюрми та від суми… Сам знаєш…

      – Знаю… Ти мені залишиш усе це добро? – кивнув на стіл.

      – Звісно.

      – Подивлюся. Щоб знати стільки, скільки й ти. І одразу ж запрягаємося. Тут кота за хвоста тягти не можна. Результат крізь пальці проскочить. По вусах протече, а до рота не заскочить.

      – Еге ж. Куй залізо… До речі, завтра з’їздимо до одного цікавого чувачела.

      – Що за один? – із цікавістю насторожився Богдан.

      – Теж татуювальник. Термінатором називають.

      – Чому? – здивувався професор.

      – Так одразу й не відповіси, – задумався Марченко. – Однорукий він. Носить біоелектричний протез. І одноокий. Там теж протез. Мабуть, через це. Легенди про нього такі ходять. Ледь немовлят не їсть. Я з ним кілька разів перетинався. Слизькуватий. Непростий. Камінь за пазухою точно ховає. Чи й крутіше щось. Отже, побрехеньки, мабуть, не на порожньому місці виросли. Багато може. Знайомства скрізь. Усе підмазано… Якщо чесно, я його боюсь… І ця його «андроїдність»[16] робить страх іще більшим. І не в мене одного.

      – Гм… – хмикнув Богдан. – Це вже цікаво. А якої руки немає?

      – Правої. І ока теж правого.

      – То він лівша?

      – Довелося стати. Хоча з народження – ні. Але які варіанти?

      – А руку й око де втратив?

      – Шалені дев’яності. У його дружини бізнес був. Страусова ферма. М’ясо, яйця, шкіра. Грошики почали крутитися. От «джентльмени удачі» тутешні й викрали його. Хотіли, щоб дружина грошиками поділилася. А вона сказала, що нічого не заплатить. І по цимбалах, що вони зроблять із чоловіком. Тоді йому викололи око й відрубали руку. І підкинули їй. А там така татуха була, що хто-хто, а дружина впізнає відразу.

      – І що вона?

      – Дременула за кордон. До Нової Зеландії. Нібито. Частина грошей і так за кордоном була. І тільки смуга за нею лягла.

      – А він же що? – зіграв виборного Макогоненка[17] Богдан.

      – Бандюки розкусили, що все накрилося мідним тазом, і відпустили. Знали ж, що татухи б’є. А для них це відгонило бандитським романтизмом. Ну, і він сяк-так почав повертатися до нормального життя. Підлікувався. Друзі допомогли протези поставити. Перевчився на ліву руку. І знову став татуювальником «номер один» у Донецьку. Розжився грошима. Бізнеси всякі повідкривав. Протези міняє на новинки. І «права рука» – наче рідна. Але працює, зрозуміло, лівою. Такі шедеври набиває, що спробуй знайти.

      – Гм, сильний, – щиро похвалив Лисиця.

      – Так. Але працює тільки з ВІПами. До речі, кажуть, що дружина його кілька років тому загинула. Начебто машина збила. На переході. Але це можуть бути тільки чутки. Є кому розпускати.

      – У нього вони теж є, вороги?

      – Смієшся?

      – Сміюсь.

16

Андроїд – робот, що нагадує людину як зовні, так і поведінкою.

17

Дійова особа п’єси Івана Котляревського «Наталка Полтавка».