Сині етюди. Микола Хвильовий

от де.

      Уявіть – порожня школа, політвідділ. По кутках, на столах сплять. Це муралі революції. Частина з них поїде в полки, подиви, частина ще буде тут, а потім теж поїде в полки, в подиви.

      Це бурса революції.

      …Було зоряно, а потім стало темно – пройшли хмари.

      …Побігла мжичка.

      Мжичило, мжичило, і чогось було сумно тоді. Хотів скоріш заснути.

      Але в кутку часто підшморгували носом і не давали спати.

      – Товаришу, не мішайте спати!

      …Мовчанка.

      Мжичка тихо, одноманітно била у вікно. Хотілось, щоб не було мжички й не торохкотіли підводи: нагадували важку дорогу на Москву – іти на Москву, на північ від ворожих рейдів.

      – Товаришу, не мішайте спати.

      Мовчанка.

      …Ви, мабуть, уже знаєте, що то товариш Жучок підшморгувала.

      Вона підійшла до мене.

      – Ходімте!

      Я здивовано подивився на неї.

      …Вийшли на ґанок.

      Була одна сіра дорога в нічний степ, і була мжичка.

      – Ви плакали?

      – Так!..

      І засміялась:

      – Мені трішки соромно… знаєте… буває.

      І розказала.

      Тоді я взнав, що товариш Жучок, хоч і жучок, і «кіт у чоботях», але і їй буває сумно й буває не буває:

      – Дзуськи!

      Тоді мені кирпатенький носик розказав, що їй не 19, як ми думали, а цілих 25 літ, що в неї вже було байстря і це невеличке байстря – повісив на ліхтарі козак.

      Це було на Далекім Сході, але це й тепер тяжко. Це було на Далекім Сході, коли вона пішла по дорозі за отрядом. А то була козача помста.

      …Я згадав сніговий степ.

      …Ішла мжичка.

      …Була одна сіра дорога й темні силуети будівель.

      А втім, це не диво, що дитину на ліхтарі повісили: було ще й не таке.

      Я не збираюсь у вас викликати сльозу.

      А от маленький подвиг – це без сумніву. А чий? – Ви подумайте.

      …Товариш Жучок № 2, № З, № 4, і не знаю, ще скільки є.

      Товариш Жучок № 1 нема.

      Зник «кіт у чоботях» у глухих нетрях республіки.

      Зник товариш Жучок.

      …Ходить «кіт у чоботях» по бур'янах революції, носить соняшну вагу, щоб висушити болото, а яке – ви знаєте.

      Так: – піп охрестив Гапка[40].

      Ми назвали – товариш Жучок.

      А історія назве – «кіт у чоботях».

      Кіт у чоботях – тип. Точка. Коротко. Ясно.

      Все.

      ЮРКО

      На Донеччині – завод.

      Уночі над заводом темно й недосяжно думає небо. Проливається на небо золото золотого шлаку – тоді в посьолку сниться…

      На нічній зміні були: Остап, Юрко. Юрко: гори Юри[41], юрта, за юртою тайга – холодна, в снігах: бори, бори, і нема їм краю.

      Був Перекоп; а після Перекопу Юрко сказав:

      – Або в завод, або за кордон революцію робити.

      Послали в завод.

      Уночі над заводом, мабуть, проходять хмари; коли з півночі – відходять до моря, коли зі сходу – на запорізький степ.

      …Цех. Вийшли. Пізно.

      Мовчазно

40

Глухе слово, а от гаптувати – вишивати золотом або сріблом – це яскраво.

41

Швайцарія.