Сині етюди. Микола Хвильовий

мовчки вийшла. Юрко думав про неї. Боліли плечі, боліла спина – цілий день носив рейки.

      Без революції, коли нема творчости, життя тече нудно, одноманітно[43]. Живе в посьолку багато людей. Багато з них творять, багато – так.

      Ранком, коли пролетять тьмяні одуди світанку, гудок. Один, два, три. Наталка будить і чоловіка, і Юрка. Остап іде раніш, Юрко – потім. Потім: кидається до дверей. Наталка зупиняє.

      – …Що?

      – Підождіть, я вам сніданок загорну, все одно запізнились…А то підставляє під його обличчя дзеркало.

      – Гарний?

      Він знає, що все обличчя в сажі. Йому ніяково: чотири дні лягав не роздягаючись. Не вмивався.

      – Ех, Наталю!

      Він зітхнув, але зачепити її не відважився. Поспішає через сонний посьолок. Повз Торця парує, а далі парує в степу: тоскно дивитись на степ, де мріє далина. Наталка дивиться синьо, так буває не часто, так дивляться не всі.

      І все-таки Юрко звичайнісінька людина, хоч і комуніст[44]. Уже проклинав завод – важко, а коли приходив додому, уперто думав про Наталку.

      Тече життєва ріка одноманітно, глухо перекликаючись в осоках[45].

      Єсть заводський клуб. Улаштовували вистави – заводська молодь[46]. Сьогодні улаштували таку – на диво. Сам робітник написав: і рай був, і пекло було. Виступали[47] промовці: один доповідач, а решта – так, свої, заводські.

      Одному кричали:

      – Та ти, Юхиме, мабуть, злізь, не шкандаль нашої фірми. Юхим не слухав і все-таки договорив. І все-таки закруглив. Були оплески. Закінчив «урою».

      Хтось ударив по халяві й із задоволенням зазначив:

      – Хоч свійський, та хитрий… Щоб тебе дощем намочило!..

      Остап, Юрко, Наталка – теж на виставі. Остап теж сказав:

      – От тобі й революція: і не видно її, і видно її. Як ота благодать з неба: щось, десь, а в руки не візьмеш, мов ужак вислизне.

      Наталка сиділа поруч Юрка. Її тіло торкалось його тіла, і йому було гарно. І спитала Наталка:

      – А що це таке, що й капітал Маркса, і «Нива» Маркса: директорша колись виписувала?

      Юрко сказав Наталці, і зраділа вона:

      – А я оце два дні думаю: як же це так, що і в буржуїв був Маркс, і в нас Маркс. Невже одурили Леніна?

      Прийшов… антракт. Після вечора були танки. Юрко позіхав.

      Заводський паркан перстеніє мармурове: сіверко, димно, похмуро. Вийдеш за ворота – жовтява безпорядність ланів. Заглядають, відбігають назад.

      Ах, давно це було, за молодости молодої, коли юні дзвони юність молоду дзвонили…

      …Кричали, кричали «кукушки», стукали, стукали молотки за брамою, а назад нема вороття.

      …Посьолок забайрачився у вітах.

      До заводу ходять через залізницю – доріжка така, вторована, повз Торця – ріка така: фабрично-заводська, ховається в степах.

      Ходив Юрко. А до Юрка приходили комітетчики, секретарі. Казали, що не так лекції читає, що доба епізодичних пройшла. Юрко згоджувався, а десь на споді своєї душі запитував, а ви звідки знаєте? Фамільярно похлопували його по спині, а йому було

43

Або: дух творчости, дух руйнування.

44

Це не Америка, але істина, здорова логіка.

45

Зелене баговиння в громовицю глибоко сидить у воді, і йому не страшно.

46

Заводська молодь у футбол і лявн-теніс грає.

47

Як треба.