Сині етюди. Микола Хвильовий

борсається в депо: і тут – у депо, і там – у депо…

      І тихо в мовчанці стоять снігові станції: може, знову ми будемо бігати сюди розгублені, з запаленими очима, а за холодними станційними будинками завиють вовки на журний холодний семафор.

      Але сьогодні ми їдемо на Кубань, бо віримо в свої запалені очі.

      – Товаришу Жучок!

      Так, і товариш Жучок!

      …А чому вона в цьому полку, ви, звичайно, не знаєте й ніколи не взнаєте, бо й я не знаю, а брехати не хочу: це уривок правди, а вся правда – то ціла революція.

      …На кожній станції тільки й чути:

      – Козаки! Козаки!

      Всюди козаки, всюди бандити.

      Тягнеться потяг, як ледачі воли в поле, як ледачі воли з поля.

      Степ. Раптом:

      – Стоп!

      – Що таке?

      – Нема палива.

      Товариші! Всеросійская кочегарка в опасності!

      Дех, яблучко, куда котішся,

      Попадьош до Краснова – не воротішся.

      І раптом:

      Ой на горі та женці жнуть.

      – …Ей, ви, хохли! Чого завили? Буде панахидити – і так сумно.

      …Степ. Фуга. Бурани й ще бурани.

      – …Єфто пятой вагон – антірнаціональной. І скажу я тобє, братця, про народи. Латиш – єфто тіш, смірной народ, мудрай; оврей – тож нічяво. Ходя – катаяць аль тутарін – суварай і вєрнай народ. А вот єфтот хахол – паняхіда: как завоя про поля аль про дєвчину – тякай!

      …Степ. Фуга. І рейки – рейки.

      – Козаки!

      – Козаки!

      – Де? Що? Як?

      – Хто паніку робить? Сволочі!

      Вискакують сотні «наганів», «бравнінгів», «гвинтівок».

      Дехто дивиться з тугою, дехто готує набої, дехто сів на тендер і полетів: паровик одчепився й летить по паливо.

      Товаришу Жучок, вам не боязко? Козаки!

      Усміхається: в їхнім селі були козаки. О, вона добре знає, що то – козаки. І чогось засмутніла, замислилась.

      …Довго білі широкі поля. Довго паровик не приходить. Нарешті приходить. Тоді знову відходить у дикий і німий степ.

      …Від станції до станції, від холодної ночі до холодної ночі.

      Палива нема. Коли ніч, тоді тріщать станційні паркани, і тріщать і дивляться з тугою обідрані вагони:

      …«Поїзд генерала[29]».

      …Від дикої станції до холодної ночі, від дикої ночі до холодної станції.

      …Товариш Жучок дістала палива. А дістає так:

      – Тьотю, дайте оцю паличку.

      – Що?

      – Дайте оцю паличку.

      – Бери.

      Взяла.

      – А може, ще дасте?

      Подивиться «тьотя»:

      …Жучок: «кіт у чоботях».

      Іще дає.

      …Товариш Жучок заливається:

      – Ха! Ха! Обдурила тьотю!

      А вона зовсім не обдурила, вона просто – жучок!

      Ах, ці жучки в чоботях, вони конче не дають мені покою! Коли я буду відомий письменник, тоді я напишу велику драматичну поему: «Кіт у чоботях».

      …Тріщить чавунна пічка – паливо. За вагоном летить, виє дика фуга.

      Їдемо на Кубань.

      – …Отак… не так[30].

      Отак… не так…

      Біля

29

Ім'ярек.

30

Це товариш Жучок.