Сині етюди. Микола Хвильовий

і тоді, бузиновий погляд, бузиновий сміх і носик – голівка від цвяшка: кирпатенький.

      …Як і тоді, були ночі, але вже не холодні, а теплі, замріяні – літні степові ночі.

      Тільки тепер тривожили нас не козаки, а бандити-лісовики тривожили наш тил. А з півдня насідав розлютований, поранений[33] ведмідь з білого кубла великої Російської імперії.

      А от дискусія[34].

      Є ходяча фраза: треба бути начеку і не забувати про чеку.

      Зробили перефразовку.

      – Дискусія – це бути начеку, щоб не попасти в секретарську чеку.

      Товариш Жучок каже:

      – Сьогодні вечір дискусії!

      Ми:

      – О-ох! У печінках вона сидить![35].

      – Товаришу! Дайте мені на хвилину «Азбуку комунізма».

      – Ах, нє мєшайтє, товаріщ. От я і забил: как ето? Фу, чорт. Значіт, капіталізм імєєт трі прізнака: найомний труд… найомний труд… найомний труд…

      Хтось підказує:

      – Монополізація стредств проізводства. І…

      – І ідіте ви к чорту, сам прекрасно знаю.

      …А от на другім краю:

      – Комедія! Как все заволновалісь. Товаріщ Ларіков, неужелі ви нє волнуєтесь? Нє вєрю. Нє повєрю, чтоб ви всьо зналі. Це до одного з тих, що все знають:

      – Ну от, єслі ви всьо знаєте, скажіте: когда Тьєр разбіл велікую французскую комуну – в 71 ілі в 48 году. А? От скажіте.

      – А ви, товаріщ Молодочков, не хітрітє, нє випитивайтє, скажіте просто, что ви не знаєте. І тогда я вам скажу.

      Молодчіков червоніє, і я червонію, і багато з нас червоніє, бо більшість із нас – це ті, що нічого не знають, але цього ні в якім разі не скажуть.

      – Це ж дурниці – ці дискусії, наче ми шкільники.

      – І правда. На чорта це? Це ж буржуазна метода освіти. Не достає ще екзамена з інспектором. Іще чути:

      – Да, наконєц, дайте мнє на мінуту «Азбуку комунізма».

      – Фу, чорт, снова забил. Капіталізм імєєт трі прізнака: монополізація проізводства… монополізація проізводства…

      – От бачите, все ж одно не знаєте.

      – Ах, оставьтє мєня, товаріщ…

      Нарешті вечір.

      Так: за вікном, як і в інших моїх оповіданнях[36], – громи гармат, а десь у травах, а потім на дорозі – кавалерія. Наша? Кажуть, не наша. А чия? Не знаю. Може, ворожа кавалерія, може, рейд.

      І хтось тихенько за травами – «може, завтра тут, де ми сидимо, будуть папірці, ганчірки й дух порожнечі, дух побігу, дух крови».

      Але те забувається.

      …Доповідач скінчив.

      Товариш Жучок:

      – Ну, товаришу Бойко, все-таки я нічого не зрозуміла. При чому тут діалектика, коли сказано історичний матеріялізм? Ви як думаєте?

      – Дозвольте, товаришу голова, я, собственно, слова не прохав.

      Товариш Жучок очі драконом:

      – Як голова нічого не дозволяю, а як товариш прошу вас сказати.

      Ми говорили, ми плутались[37]. А все це називалось дискусія. Товариш Жучок казала:

      – Дзуськи! Не так. Ану ви, товаришу Молодчіков?

      Вона рішуче входила в роль педагога.

      А ми бісились,

33

Добивали.

34

В печінках сидить!

35

Це, звичайно, не вголос.

36

Не всіх.

37

З нами іноді бувало навіть дурно.