Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.. Полина Жеребцова

справді якісь хлопці. Я їх уперше бачу! Дали дитині шоколадку. Щось знову просять. Тамерлан знову став стукати до мене у двері. Із сусідньої квартири вийшов Акбар. Покрутився в під’їзді й зайшов додому. Я дверей більше не відчинила.

      Який жах!

      P. S. Мені снився сон про Імрана, з яким я раніше разом навчалась у школі. Ми блукали якимось давнім містом, і з нами траплялися пригоди.

      Поля

06.07.

      Збираємося на ринок торгувати. Сьогодні я знов ходитиму по всіх торговельних рядах із коробкою в руках.

      Я ходжу і кричу:

      – Кому булавки та нитки? Купуйте!

      Зрозуміла, що, коли ввечері здаю товар, мене обманюють. Упіймала на цьому одну з азербайджанок. Весь день ходила, торгувала, записувала, а потім вона порахувала мені ніби додатковий товар, якого я вранці в неї не брала. Сперечатися марно. А то взагалі не дасть товару. Азербайджанка Аня поїхала.

      Грошей заробляю тільки на їжу. Ні копійки відкласти не можу.

      Де минулий зошит щоденника, не знаю. Я його загубила. Тому не писала так довго.

      Учора я спробувала торгувати товаром Арини. Але не пішло. Повернулася до своєї картонної коробки, яку тягаю цілий день на руках.

      Мама без роботи. Кафе закрилося. Мама не може знайти роботу. Іноді навіть бере милостиню, якщо хтось дає заради Бога.

      Думала, може, на ринку десь продають пістолети. Хотіла подивитися. Ніде не знайшла. Кажуть, тільки в магазині «Мисливець і рибалка», за Біржею.

      Поля

08.07.

      Незрозумілі звістки гуляють по нашому ринку. Начебто готується штурм Республіки Дагестан і знову буде війна.

10.07.

      Учора вночі прочитала дивовижну книжку «Я в замку король!», про двох хлопчиків – злого і доброго. Зло перемогло, і добрий хлопчик покінчив із собою.

      Нас переслідує зла доля. Померло кошеня. Воно нещодавно народилось, а я незграбно взяла його за шию і злегка придушила. Тепер я винна в його смерті. Боже мій! Як мені шкода. Як страшно! Яка я дурна й незграбна.

      Топік на ринку заграє, вже одержав стусана. Торгівлі немає. Арина сумна.

      Мілу, як з’ясувалося, з нашого класу видали заміж. За дядька якогось. А вона так кохала Ахмеда.

      Поля

11.07.

      Згадувала сьогодні родину хлопчика Вадика, який згорів у садах. Вони жили в будинку навпроти. Потім утекли з Чечні.

      Їх приходили вбивати бандити з автоматами. Удень, годині о 16-й. Сусід, брат Рамзеса, постукав їм у двері, і вони відчинили йому як сусідові, а ввірвалися бандити. Сказали, що заріжуть. А якщо вони самі віддадуть гроші й золото, тоді розстріляють – зглянуться.

      А вдома були бабуся Аксінья, і ще дівчина, і дядько Ігор. Дядькові Ігорю 25 років. Він сказав: «Добре, зараз дістану гроші» – і поліз у диван. Бандити йому дозволили. А він витяг звідти бойову гранату. І заявив, що зараз вони всі разом підірвуться.

      Бандити дуже здивувались: вони думали, що прийшли в російську родину, ті злякаються і благатимуть змилуватись.

      Бабуся Аксінья, щоправда, злякалась і стрибнула з балкона другого поверху – ногу зламала. А дядько Ігор вивів попід руки бандитів зі своєї квартири та сів із ними в машину. Граната