Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.. Полина Жеребцова

вона вихвалялася Хаві з нашого двору, що мене відлупцює, бо я дружу з ваххабістами, а саме з дівчатами Латифою та Сетою.

      По-перше, вони – мої однокласниці; по-друге, що означає слово «ваххабіст», мені досі невідомо, зате відомо, що Латифа й Сета не фарбуються, не крадуть і завжди роблять уроки! А по-третє, не собача справа Лунет, з ким я розмовляю на перерві! Нехай стежить за своїм дядьком, який п’є горілку.

      Лунет, як з’ясувалося, має теорію, що якщо я розмовляю з дівчатами у великих хустках, то сама стану їхньою подобою. А от і ні! У мене навіть хрест є з православної церкви.

      – Я б порадила тобі шваркнути її як слід! – заявила мені Хава. – Нехай на все життя затямить!

      Я пообіцяла, що затямить.

27.05.

      Склала вірш:

      Над морем летіла чайка,

      І бризки від хвиль миготіли

      На крилах її,

      Як роса.

01.06.

      Уже чотири дні торгую на ринку. Зиску мало. Грошей немає. Ніяких канікул мені не світить.

      Учора була жахлива гроза. Гуркотів грім, з неба наче вилилося ціле озеро, і в момент на ринку води стало по коліно! Я боюся грому та блискавок. Кажуть, це поганий знак. Грому та блискавок бояться грішні люди. Але я боюся його тому, що він нагадує мені вибухи. Я промочила ноги! А ще ж до кінця не одужала. Усе мучуся з вухами та горлом. Голова болить.

      Щодо з’ясувань стосунків між дівчатами з двору: усі врешті зрозуміли, що я говорю правду, і відлупцювали пліткарку і брехуху Лунет. Але не сильно. По-дружньому дали стусанів для розвитку свідомості.

      Я маю план, як заробити й купити додому необхідні речі. Але торгівля поки що йде зовсім слабенько.

      Поля

03.06.

      На ринку мене рятують книжки. Якщо не ходити з коробкою по рядах (іноді я ходжу, розбиваючи за день ноги до крові), а стояти за столом (у нас немає свого, а чужий, вільний, рідко знаходиться), то я зазвичай читаю книжки. Я прочитала всі книжки з фізики, хімії, астрономії. Зараз читаю художні. «1001 ніч». Мені її Хава принесла.

      Про бабусю Тосю і тьотю Алю нічого не чути. Вони раптом пропали зі своєю торбою.

      Лунет приходила миритися. Помирилися.

07.06.

      Писати немає коли. Спека! Треба торгувати. Встаю о 05.00 – зарядка. На 07.00 я вже на ринку. Додому йду о 19.30. Готую вечерю – і спати.

      Я вирішила продавати сік на апараті. Ношу воду, сама заливаю. В апараті сік охолоджується, і я продаю його в стаканчиках. Збираю потихеньку гроші на свій план: купити в оселю нові речі. Мамі щодня віддаю тільки частину виторгу. Решта – секрет.

      Господар апарата на ринку хороший. Це чеченець середнього віку. Йому подобається, що я ходжу в хустці та довгій спідниці. Він зве мене «Патошка» або «Фатима». А мені хочеться придумати собі якесь ім’я з арабської книжки «1001 ніч».

      Пофарбувала волосся хною. Блищить. Руде. Але з-під хустки видно тільки декілька пасом.

      На ринку, у ряду неподалік від мене, торгують азербайджанці. У них свої торговельні ряди. Є хлопчик Топік із татом. Топікові 15 років. Він смішний.

      А мама познайомилася з дівчиною Луїзою на ринку, вона помідори продає й підробляє в кафе.