Санаторійна зона. Микола Хвильовий

треба вже спішити на партзібрання, бо там —

      – товариш Жучок № 2, а це значить… проте коли ви партійний, то ви самі знаєте, що це значить.

      ……………………………………………………………………………

      Вона написала так:

      «Товаришу Миколо (це до мене, Микола Хвильовий). Ви, здається, післязавтра будете вже в Таращанськім полку, а я зараз буду в резервній кінноті: там щось махновщина, треба поагітувати. Може, ніколи не побачимось, так я вас хочу попрохати: не гнівайтесь на мене за дискусію. Я знаю, у вас – самолюбство, але в нас – темнота. А поскільки диктатура наша… Словом, ви мене розумієте: нам треба за рік-два-три вирости не на вершок, а на весь сажень.

      З комуністичним привітом Жучок».

      Але вона сьогодні не поїхала, і ми ще побачились.

      Побачились от де.

      Уявіть – порожня школа, політвідділ. По кутках, на столах сплять. Це – муралі революції. Частина з них поїде в полки, подиви, частина ще буде тут, а потім теж поїде в полки, в подиви.

      Це бурса революції.

      …Було зоряно, а потім стало темно – пройшли хмари.

      …Побігла мжичка.

      Мжичило, мжичило, і чогось було сумно тоді. Хотів скоріш заснути.

      Але в кутку часто підшморгували носом і не давали спати.

      …Мовчанка.

      Мжичка тихо, одноманітно била у вікно. Хотілось, щоб не було мжички й не торохкотіли підводи: нагадували важку дорогу на Москву, на північ від ворожих рейдів.

      – Товаришу, не мішайте спати.

      Мовчанка.

      …Ви, мабуть, уже знаєте, що то товариш Жучок підшморгувала.

      Вона підійшла до мене.

      – Ходімте!

      Я здивовано подивився на неї.

      …Вийшли на ґанок.

      Була одна сіра дорога в нічний степ, і була мжичка.

      – Ви плакали?

      – Так!..

      І засміялась:

      – Мені трішки соромно… знаєте… буває.

      І розказала.

      Тоді я взнав, що товариш Жучок, хоч і жучок, і «кіт у чоботях», але і їй буває сумно й буває не буває:

      – Дзуськи!

      Тоді мені кирпатенький носик розказав, що їй не 19, як ми думали, а цілих 25 літ, що в неї вже було байстря і це невеличке байстря —

      – повісив на ліхтарі козак.

      Це було на Далекім Сході, але це й тепер тяжко.

      Це було на Далекім Сході, коли вона пішла по дорозі за отрядом. А то була козача помста.

      …Я згадав сніговий степ.

      …Ішла мжичка.

      …Була одна сіра дорога й темні силуети будівель.

      ……………………………………………………………………………

      А втім, це не диво, що дитину на ліхтарі повісили: було ще й не таке.

      Я не збираюсь у вас викликати сльозу.

      А от маленький подвиг – це без сумніву.

      А чий? —

      – Ви подумайте…

      Товариш Жучок № 2,

      № 3,

      № 4,

      і не знаю, ще скільки є.

      Товариш Жучок № 1 – нема.

      Зник «кіт у чоботях» у глухих нетрях республіки.

      Зник товариш Жучок.

      …Ходить «кіт у чоботях» по бур’янах революції, носить сонячну вагу, щоб висушити болото,