Санаторійна зона. Микола Хвильовий

Читать онлайн.
Название Санаторійна зона
Автор произведения Микола Хвильовий
Жанр Зарубежная классика
Серия
Издательство Зарубежная классика
Год выпуска 1925
isbn 978-966-03-7065-4



Скачать книгу

виговор от сєкрєтаря ком’ячейкі с предупрєждєнієм винєсті єго недісціплінірованность на обсуждєніє обществєнного мнєнія партії посрєдством партійного суда на прєдмєт пєрєвода в кандідати ілі окончатєльного ісключєнія із нашіх коммуністічєскіх рядов.

Подпісь»

      Точка.

      Коротко.

      Ясно.

      І – трішки того… ніяково.

      …Звичайно, як і тоді (тоді – в дикім степу), на ній колір хакі, бо революція знає одну гармонію фарб: червіньковий з кольором хакі. Як і тоді, величезні чоботи не на ногу. Як і тоді:

      – Дзуськи!

      Як і тоді, бузиновий погляд, бузиновий сміх і носик – голівка від цвяшка: кирпатенький.

      …Як і тоді, були ночі, але вже не холодні, а теплі, замріяні – літні степові ночі.

      Тільки тепер тривожили нас не козаки, а бандити-лісовики тривожили наш тил. А з півдня насідав розлютований, поранений (добивали) ведмідь з білого кубла великої Російської імперії.

      А от дискусія (у печінках сидить!).

      Є ходяча фраза: треба бути начеку і не забувати про чеку.

      Зробили перефразовку.

      – Дискусія – це бути начеку, щоб не попасти в секретарську чеку.

      Товариш Жучок каже:

      – Сьогодні вечір дискусії!

      Ми:

      – О-ох! У печінках вона сидить! (це, звичайно, не вголос).

      – Товаришу! Дайте мені на хвилину «Азбуку комунізму».

      – Ах, нє мєшайтє, товаріщ. От я і забил: как ето? Фу, чорт. Значіт, капіталізм імєєт трі прізнака: найомний труд… найомний труд… найомний труд…

      Хтось підказує:

      – Монополізація средств проізводства. І…

      – І ідітє ви к чорту, сам прєкрасно знаю.

      …А от на другім краю:

      – Комєдія! Как всє заволновалісь. Товаріщ Ларіков, неужелі ви нє волнуєтєсь? Нє вєрю. Нє повєрю, чтоб ви всьо зналі.

      Це до одного з тих, що все знають:

      – Ну, от, єслі ви всьо знаєтє, скажітє: когда Тьєр разбіл велікую французскую коммуну – в 71 ілі в 48 году? А? От скажітє.

      – А ви, товаріщ Молодчіков, не хітрітє, нє випитивайтє, скажітє просто, что ви нє знаєтє. І тогда я вам скажу.

      Молодчиков червоніє, і я червонію, багато з нас червоніє, бо більшість із нас – це ті, що нічого не знають, але цього ні в якім разі не скажуть.

      – Це ж дурниці – ці дискусії, наче ми шкільники.

      – І правда. На чорта це? Це ж буржуазна метода освіти. Недостає ще екзамена з інспектором.

      Іще чути:

      – Да, наконєц, дайтє мнє на мінуту «Азбуку коммунізма».

      – Фу, чорт, снова забил. Капіталізм імєєт трі прізнака: монополізація проізводства… монополізація проізводства…

      – От бачите, все ж одно не знаєте.

      – Ах, оставьтє мєня, товаріщ…

      Нарешті вечір.

      Так: за вікном, як і в інших моїх оповіданнях (не всіх), – громи гармат, а десь у травах, а потім на дорозі – кавалерія. Наша? Кажуть, не наша. А чия? Не знаю. Може, ворожа кавалерія, може, рейд.

      І хтось тихесенько, за травами – «може, завтра тут, де ми сидимо, будуть папірці, ганчірки й дух порожнечі, дух побігу, дух крові».

      Але те забувається.

      …Доповідач скінчив.

      Товариш Жучок:

      – Ну,