Здіймання. Саксайуаман. Осколок вічності. Олександр Зубков

відчинила двері.

      – Доброго ранку! Заходь, будь ласка, я майже готова.

      – Шикарно виглядаєш, – цілуючи руку дівчини, протягнув Матвій. – Втім, як завжди.

      – Треба ж тримати марку з таким чоловіком, як ти, – розсміялася Лінда, дещо почервонівши. – Сідай поки на канапу. Я майже готова.

      Матвій трохи почекав, поки дівчина закінчить збори, після чого молоді люди спустилися до таксі, яке терпляче очікувало на своїх пасажирів.

      – Отже, – промовила Лінда за п'ятнадцять хвилин, сідаючи за столик у ресторані. – Я вся палаю від нетерпіння.

      – Повір, я і сам поспішаю поділитися інформацією, – запевнив Матвій, займаючи своє місце навпроти дівчини, – але давай спочатку замовимо що-небудь перекусити, тому що сьогодні ми, ймовірно, вже не зможемо нормально поїсти.

      – Замовляй, звичайно, – кивнула Лінда, відсуваючи в бік меню. – Мені лише склянку апельсинового соку.

      – Подвійну порцію креветок і графин свіжого апельсинового соку, – звернувся Матвій до офіціанта.

      – А ти не боїшся замовляти ось так, без попередження, – з побоюванням запитала Лінда. – Я не хочу бачити тебе таким, як минулого разу.

      – Дякую за нагадування, Лінда. Я тут частий гість, і вони знають про мої кулінарні вподобання. Все, що я замовляю, приправляють лише сіллю, без жодних приправ, тому проблем не виникне.

      – Це добре, – з полегшенням вимовила вона. – Ти відтоді так і не звертався до лікарів?

      – Усі кажуть одне й те саме: або ліки, або виключення тих продуктів, на які у мене алергія. Продукти я виключив, а ось проти сезонної алергії не рятує нічого, навіть ліки.

      Лінда задумалася.

      – Шкода, звичайно. Стільки корисних продуктів довелося виключити з раціону.

      – Коли згадуєш про приступи, не так вже й шкода, – відповів Матвій й посміхнувся. – Але не будемо про сумне, адже ми не для цього сюди приїхали.

      – Так, вибач, просто згадала наш минулий похід в ресторан.

      – Так, згадувати сумно, – задумливо мовив Матвій. – Але перейдемо до справи. Надійшло замовлення на дослідження стародавніх споруд у Південній Америці. Не викликає сумнівів, що це не природні творіння. Безумовно їх зводили розумні істоти. Звідси й виникають завдання. По-перше, і найнеобхідніше – дізнатися їх справжній вік. Коли саме вони були побудовані? Для цього ти мені, власне, і потрібна. По-друге – визначити їх призначення, а також спробувати з'ясувати технологію побудови. Тут я вже буду працювати сам, хоча не виключаю, що твій ясний розум і в цьому питанні може надати неоціненну допомогу.

      – Південна Америка… – задумливо пробубоніла дівчина, дивлячись в простір, немов згадуючи щось. – Південна Америка…

      – Щось бентежить? – насторожився Матвій. – Благаю, скажи, що згодна! Ти мені вкрай потрібна в цій експедиції!

      – Бентежить?! – пожвавилася Лінда. – Так це ж мрія будь-якого археолога. Ти ж сам прекрасно знаєш, скільки таємниць зберігає ця загадкова земля.

      – Це