Здіймання. Саксайуаман. Осколок вічності. Олександр Зубков

наш маршрут пройде через Португалію, куди ми післязавтра вилетимо літаком, – повідомив Матвій. – Звідти на кораблі вирушимо до Бразилії, а там не складе труднощів заглибитися в материк.

      – О!.. – з неприхованим задоволенням простягла Лінда. – Це просто чудово! Круїз через Атлантичний океан – мрія, а не подорож. Але ж це дуже коштовно, та й час втратимо. Чому саме так?

      – Ти ж знаєш, що іспанським я володію досить непогано, і велика частина населення Південної Америки говорить на його діалектах. Поки ми будемо мандрувати, я зможу вивчити три, а може й чотири основних. Шум хвиль створює відмінну атмосферу для навчання, ну, і для відпочинку теж. Я недавно закінчив одну справу і планував відпочити, але від таких пропозицій, як би це сказати, не відмовляються. Тим більше що ця подорож і по твоїй частині теж.

      – Дякую, Матвій, – відповіла Лінда, з теплотою дивлячись на чоловіка, який сидів навпроти неї. – Шанс з'їздити туди мені може ніколи й не випасти. Це дійсно важлива для мене поїздка, яка надасть досить багато матеріалу для моєї подальшої роботи.

      – Я сподіваюся, ти розумієш, що всі наші результати закриті для наукової спільноти, – серйозно подивившись в очі дівчини, повідомив Матвій. – Це приватне доручення, і замовник платить величезні гроші саме за те, щоб результати не потрапили до рук громадськості.

      – Звичайно, – спокійно відповіла Лінда. – Але результати та висновки можуть побічно стати мені в пригоді в інших дослідженнях. Я не буду згадувати про цю експедицію.

      – Дуже добре, – заспокоївся Матвій. – Приємно, коли робота приносить не тільки гроші, але і задоволення. Хіба ні?

      – Безумовно, – погодилася Лінда. – Інакше твоя професія не має сенсу. Крім того, якщо ти не захоплений, то навряд чи зможеш підкорити вершини.

      – Згоден, – кивнув Матвій. – Тепер, коли всі робочі моменти ми обговорили, можна зосередитися на їжі. Дуже люблю, як тут готують креветки. Їх не варять, а лише трішки обсмажують, завдяки чому вони залишаються такими ніжними. До речі, я теж так роблю.

      – Раніше не міг повідомити?! – посміхнулася Лінда. – Тепер і мені хочеться їх скуштувати! Можна я поцуплю парочку з твоєї тарілки, а то в мене аж слинка потекла.

      – Бери, звичайно, – мовляв Матвій і посунув тарілку подрузі.

      Дівчина озирнулась по сторонах, і, переконавшись в тому, що на них ніхто не дивиться, двома пальцями взяла креветку. Відкусивши шматочок, вона прикрила від задоволення очі, і почала повільно куштувати.

      – Це просто чудово! – протягнула вона. – І ти вмієш так готувати?

      – Все геніальне просто, – відповів Матвій. – Я не знавець кулінарних шедеврів, тому готую найпростіші страви. Ось вони й виходять дійсно смачними.

      – Нічого подібного навіть не пробувала. Якщо доведеться, покажеш, як приготувати таку смакоту. Обов'язково включу це блюдо до свого раціону.

      – Давай замовлю тобі, – запропонував Матвій. – Ти ж бачила, вони швидко готуються.

      – Дякую,