Здіймання. Саксайуаман. Осколок вічності. Олександр Зубков

Америку, у будь-якого волосся дибки встануть.

      – Вибач, – перебив Андрій. – Думаю, це не телефонна розмова. Може, заїдеш до мене, поспілкуємося. Ти, до речі, обіцяв мене з нею познайомити.

      – Авжеж – заскочу обов'язково. Якщо вийде, то разом із Ліндою.

      – Ось це інша розмова. Буду чекати вас у себе. Тепер ми не скоро побачимося, хотілось би спокійно посидіти, поспілкуватися.

      – Домовилися, – погодився Матвій. – Чекаю на зустріч.

      Після сприятливих новин про фінансову сторону питання Матвій приступив до приготування. Йому не раз доводилося збиратися в подібного роду поїздки, тому все йшло по накатаній. Він відвідав декілька магазинів, і в його розпорядженні опинився цілком пристойний арсенал туристичних пристосувань: від маленьких карабінів до сигнальних ракет, на які не поширювалася заборона до перевозу. Вінцем його спорядження став комплект ножів, які в разі потреби можна було використовувати для самооборони. Матвій майстерно володів цим видом зброї, тому в походах ніколи не втрачав можливості приховати цю смертоносну іграшку в спеціальній литковій пов'язці. Також він приділив особливу увагу розмовникам з вивчення діалектів південноамериканських племен. Зрозуміло, в доступному продажі практично неможливо знайти подібного роду літературу, проте в цьому питанні йому допомогла Лінда, забезпечивши цілком пристойним запасом посібників з вивчення діалектів країн Перу і Чилі, які становили основу для мапудунгунськіх і кечуанськіх наріч та говірок. Ці родинні іспанській мові діалекти вимагали скрупульозної підготовки, чим Матвій і збирався зайнятися під час перетину Атлантичного океану. Він мав намір поповнити відсутній словниковий запас вже на місці при зустрічі з працюючими там експедиційними групами.

      Тепер залишалося зайнятися квитками. До вечора Матвій підвіз паспорта приятелеві з туристичної фірми, повідомив склад групи та бажаний маршрут і, подякувавши за терміновість, відправився додому.

      «Поки все складається досить гладко, – сідаючи у своєму улюбленому кріслі, думав він. – Але найважливіша частина підготовки лежить на Лінді. Вона запевнила, що все в нормі, але перетнути кілька країн – це не так просто».

      Втім, вирішивши довіритися професіоналу, він прогнав тривогу і заснув міцним, здоровим сном. У цю ніч барвисті мрії не турбували його, і на ранок Матвій прокинувся бадьорим і повним сил. Приділивши належну увагу ранковим тренуванням, він в першу чергу вирішив зателефонувати Лінді.

      – Доброго ранку, – почав Матвій. – Вибач, що відволікаю але, відверто кажучи, трохи хвилююся з приводу дозволу на перевезення обладнання. Ти впевнена, що я не зможу допомогти?

      – Цілком впевнена, – підтвердила Лінда. – Все, що від мене залежало, я зробила. В обід документи будуть у мене, і якщо наш маршрут не зміниться, то проблем не виникне.

      – Будемо сподіватися, що з квитками теж нас не підведуть, – відповів він. – Якщо у тебе майже все готово, запрошую тебе на вечерю до мого приятеля. Заодно обговоримо наші подальші дії.

      – Добре, –