Здіймання. Саксайуаман. Осколок вічності. Олександр Зубков

все, що я можу сьогодні собі дозволити, – звернувся він до гравців. – Якщо програю – докуповувати не буду.

      – Ми запам'ятаємо ваше обіцянку, – кинув на нього недружній погляд худорлявий чоловік.

      Цей погляд. Холодний, пронизливий, липкий. Він немов розсікав наскрізь, проникаючи всередину. Будь-який інший не витримав би цього в'їдливого погляду, але тільки не Матвій. Приємний холодок пробіг уздовж його спини. Він прекрасно знав це відчуття, і воно йому подобалося. Воно з'являлося в моменти небезпеки, і змушувало мобілізувати невідомі сили, які спонукали до божевільних вчинків, і не раз зберігали його життя й гідність. Зі спокійною впевненістю він дивився на опонента, і той засовався на стільці. Щоб не видати свого сум’яття, вимушено просичав:

      – Що ж, будемо раді перевірити вашу фортуну. Моє прізвище Черишев. Можливо, чули коли-небудь про мене?

      – Не доводилося, містер Черишев, – спокійно промовив Матвій. – Я розумію, що ставлю себе в невигідні умови, і, з усім тим, як і пообіцяв, докуповувати не буду. Просто потрібно звікувати час, і сподіваюся, ви люб'язно допоможете мені в цьому.

      – Як я можу до вас звертатися? – поцікавився круп'є у нового гравця.

      – Матвій, – коротко кинув він йому.

      Більше до Матвія ніхто не звертався, і він вдався до аналізу сидячих поруч із ним супротивників. Круп'є продовжив роздачу. Гральний стіл мав овальну форму, і круп'є стояв з торцевого боку. Троє гравців сиділи навпроти Матвія, двоє – на одній з ним стороні. Окрім літнього джентльмена і Черишева, його опонентами виявилися двоє міцних хлопців у бейсболках зі шведськими іменами Карл і Олоф і один зовсім юний хлопець, якому на вигляд ледь виповнилося вісімнадцять років. Він назвався Мануелем.

      У перші десять роздач Матвій спокійно вигравав та програвав невеликі суми, здебільшого приділяючи час аналізу супротивників. Карл і Олоф грали разом, і навіть не приховували цього. За їх виглядом можна було сказати, що вони завзяті гравці й займалися своєю справою цілком серйозно. Літній джентльмен просто хотів добре провести час, дістаючи з гаманця все нові й нові купюри. За розрахунком Матвія, тільки при ньому він програв півтори тисячі доларів. Чоловік сидів похмурий, як дощова хмара, проте вперто продовжував докуповувати фішки. Молодий чоловік з красивим португальським ім'ям Мануель, попри свій юний вік, прекрасно контролював емоції, не кидаючись даремно фішками, і, як кажуть гравці, грав по карті. Незабаром, однак, Матвій помітив, що сильна карта виявляється у хлопця частіше, ніж повинна, виходячи зі середньостатистичних розрахунків. Як не дивно, в цей час практично ніхто не закінчував гру навіть на середній карті, і Мануель незабаром зібрав у себе більш половини всіх ігрових фішок, що становило, за розрахунком Матвія, близько семи тисяч доларів – суму, навіть для заможних людей, досить пристойну. Натхнений таким розвитком подій, Мануель став діяти розкуто і припинив дотримуватися обережності. До цього моменту літній джентльмен вже повністю програвся і закінчив свою гру. Встаючи з-за столу, він побажав усім