Здіймання. Саксайуаман. Осколок вічності. Олександр Зубков

кін Олоф.

      – Я, мабуть, підніму на тисячу, – відповів Черишев.

      – Тоді я підніму на дві тисячі, – миттєво парирував розпалений Мануель.

      Перший раз за весь вечір Матвій побачив на обличчі у Черишева вираз задоволення і вогник в очах. Решта гравців підтримали ставку. Відкрилася дев'ятка. Таким чином, на столі лежала комбінація з туза, дами, дев'ятки, четвірки, трійки.

      – Ну що ж, – з удаваним сумом і трохи розгублено пробурмотів Олоф, – оскільки я вже практично на мілині, ставлю все, що у мене залишилося – тисяча триста.

      – Згоден, – підтримав Черишев і вичікувально подивився на юнака.

      Той схилився над своїми фішками, явно підраховуючи весь накопичений запас.

      – Ставлю п'ять тисяч, – випалив він, – все, що є.

      Черишев безумовно чекав саме на такий розвиток подій і задоволено вимовив:

      – Розкриваю!

      – Відкриємо карти, панове, – промовив круп'є.

      Олоф кинув на стіл свої дві карти – туз і дама.

      – Дві пари містера Олофа, – продублював круп'є. – Тузи та дами.

      Юнак відкрив свої карти – пара тузів.

      – Трійка для містера Мануеля, – виконуючи свої обов'язки, знову продублював круп'є. – Три тузи. Прошу ваші карти, пане Черишев.

      Черишев спокійно поклав на стіл свою пару карт.

      – Двійка й п'ятірка містера Черишева, – підставляючи його дві карти під загальні п'ять, повідомив круп'є. – Стріт! Перемога містера Черишева.

      Мануель аж підскочив з місця, однак не міг вимовити ні слова. Грати з двійкою і п'ятіркою при відкритих перших трьох картах здавалося повним божевіллям, проте результат лежав на столі, і змінити вже нічого було не можливо.

      Першим перервав мовчання Олоф:

      – На сьогодні я вичерпав свій ліміт, панове. Більше докуповувати не буду. Дякую за хорошу гру.

      Мануель продовжував мовчки стояти біля столу, немов втратив дар мови.

      – А ви будете продовжувати? – звернувся до парубка круп'є.

      – Я би продовжив, – виходячи із заціпеніння, видавив із себе Мануель, – але мої скромні кошти не дозволяють мені цього.

      З цими словами він вийшов з-за столу, нервово покошлатив на голові волосся і попрямував до виходу.

      – Жалюгідне видовище, – з облудою промовив Черишев. – Більш не сяду грати за стіл з такими молодиками. Отже, нас троє. Будемо продовжувати?

      – А чому ми повинні перериватися? – подивився на нього Карл. – У мене, як і у містера Матвія, ще є фішки.

      – Звичайно, – підтримав Матвій, – продовжимо.

      Круп'є знову взявся за роздачу, і гра побігла своєю чергою. Тепер роль жертви зайняв Матвій. Він із задоволенням спостерігав, як йому дають на слабкій карті підібратися до рубежу восьми тисяч доларів.

      «Невже вони тримають мене за простачка, подібно Мануелю, – думав Матвій. – Так… це, скоріш, не шулери, а дилетанти, з якими можна трохи побавитися».

      Матвій вже не спостерігав ні за круп'є, ні за Черишевим, оскільки вже передбачав результат цього вечора,