Здіймання. Саксайуаман. Осколок вічності. Олександр Зубков

його ударом кулака такої сили, що в Олофа не було жодного шансу встояти на ногах. На подив Матвія він не втратив свідомість, і його довелося оглушити повторним ударом. Черишев скочив на ноги, не знаючи допомагати приятелям або бігти з ганьбою. Обидва спільники лежали на палубі непритомні. В руках Черишев як і раніше стискав руків'я ножа, але після побаченого зрозумів, що його зброя може обернутися проти нього ж самого. Матвій впевненим кроком підійшов до Черишева на відстань витягнутої руки та подивився йому прямо в очі. До злості й ненависті в його погляді додалися жах і безпорадність. Витримавши невеличку паузу, Матвій обрав момент, і після блискавичного випаду ніж противника виявився в його руках. Жах охопив Черишева, але гордість не дозволяла бігти, хоча, як йому здавалося, життя його висить на волосині. Трохи покрутивши зброю в руках, Матвій узяв його за лезо і простягнув колишньому власникові, даючи зрозуміти, що не вважає його серйозним супротивником, чим остаточно розтоптав гордість Черишева:

      – Наступного разу обирайте ніж з більш важким лезом. При вдалому кидку у вас буде більше шансів вразити ціль, ніж в рукопашному бою. Ця зброя не терпить рук дилетантів.

      Такого приниження Черишев не відчував ніколи. Він зіткнувся з людиною, яка в рази перевершувала його не тільки у фізичній силі, а й по силі духу. Справді, він відчував себе сліпим кошеням у порівнянні з цією людиною, яка, як йому здалося, не відала почуття страху. З подібним опором йому ще ніколи не доводилося зустрічатися. Взявши ножа, він не в змозі був щось вимовити, а тільки позадкував назад. Відійшовши на достатню відстань, він обернувся і покрокував геть, не звертаючи уваги на своїх приятелів. Матвій оглянув шведів і, переконавшись, що їхньому життю ніщо не загрожує, попрямував до своєї каюти.

      Увійшовши до номера, він в першу чергу переконався, що всі речі в повному порядку, оскільки не був упевнений, що Черишев не мав інших спільників. Найціннішим для викрадачів могли виявитися ножі, на які Матвій з таким трудом дістав дозвіл. Переконавшись, що все на місці, він ліг в ліжко, проте після подій минулого вечора не міг заснути. До закінчення плавання залишалося три дні, і Матвій ретельно планував їх проведення, обмірковуючи свою безпеку, а найголовніше – безпеку своєї супутниці. Так він і пролежав до світанку, а з першими променями сонця піднявся і пішов до Лінди.

      Щоб не переривати сон дівчини, він присів в шезлонгу неподалік, і почав стежити за її дверима. За півгодини його супутниця вийшла з каюти й попрямувала в протилежному від Матвія напрямку. Миттєво наздогнавши її, він взяв Лінду за лікоть і, як ні в чому не бувало, вимовив:

      – Лінда, наші плани перебування на судні трохи змінюються.

      – Матвію! – вигукнула дівчина, підстрибнувши від несподіванки. – Ти налякав мене!

      – Вибач, я не хотів. Просто я повинен бути поруч з тобою.

      – Щось трапилося? – збентежилася вона.

      – Нічого страшного, але деякі запобіжні заходи не завадять, – якомога спокійніше відповів