Три мушкетери. Александр Дюма

викрав мою дружину? Дурниця! Це неймовірно!

      – На щастя, пан д’Артаньян у наших руках, і вам влаштують з ним очну ставку.

      – Ну що ж, слово честі, тим краще! – вигукнув пан Бонасьє. – Я буду радий побачити хоч одне знайоме обличчя…

      – Введіть пана д’Артаньяна! – наказав комісар вартовим.

      Вартові ввели Атоса.

      – Пане д’Артаньян, – мовив комісар, звертаючись до Атоса, – розкажіть, що сталося між вами і ось цим паном.

      – Але ж це зовсім не пан д’Артаньян! – вигукнув Бонасьє.

      – Як! Це не пан д’Артаньян? – у свою чергу здивувався комісар.

      – Ну звичайно, ні! – запевнив Бонасьє.

      – Хто ж цей пан? – спитав комісар.

      – Не можу вам сказати: я його не знаю.

      – Як! Ви його не знаєте?!

      – Ні.

      – І ви ніколи його не бачили?

      – Бачив, але не знаю, як його звуть.

      – Ваше ім’я? – спитав комісар.

      – Атос, – відповів мушкетер.

      – Але це не людське ім’я, це назва якоїсь гори! – вигукнув бідолашний комісар, у якого вже голова йшла обертом від усього, що тут відбувалося.

      – Це моє ім’я, – спокійно пояснив Атос.

      – Але ви сказали, що вас звуть д’Артаньян.

      – Я?

      – Авжеж ви.

      – Це мені сказали: «Ви пан д’Артаньян?» – на що я відповів: «Ви так гадаєте?» Стражники закричали, що вони в цьому певні. Я не став сперечатися з ними. До того ж я міг і помилитися.

      – Добродію, ви ображаєте гідність суду.

      – Ні в якому разі, – спокійно заперечив Атос.

      – Ви пан д’Артаньян!

      – От бачите, ви теж це стверджуєте.

      – Але, пане комісар, – не витримав Бонасьє, – запевняю вас, тут не може бути жодного сумніву! Пан д’Артаньян – мій мешканець, і, отже, хоч він і не платить мені за квартиру або, точніше, саме тому, я й повинен його знати. Пан д’Артаньян – юнак років дев’ятнадцяти або двадцяти, не більше, а цьому добродію щонайменше тридцять. Пан д’Артаньян служить у гвардійській роті пана Дезессара, а цей добродій – мушкетер роти пана де Тревіля. Гляньте на його мундир, пане комісар!

      – Справді, хай йому біс! – вилаявся комісар.

      У цю хвилину відчинилися двері і гонець, якого ввів один з наглядачів Бастилії, вручив комісарові якогось листа.

      – О, негідниця! – вигукнув комісар.

      – Як? Що ви сказали? Про кого ви кажете? Не про мою дружину, сподіваюся?

      – Ось тут ви помиляєтеся, саме про неї. Мушу сказати, що справи ваші кепські.

      – Як же так? – спитав у розпачі галантерейник. – Будьте ласкаві пояснити мені, пане комісар, яким чином мої справи можуть погіршуватися від того, що робить моя дружина в той час, як я сиджу у в’язниці?

      – Бо те, що робить ваша дружина, – тільки продовження плану, що ви його спільно задумали! Жахливого плану!

      – Присягаюся вам, пане комісар, що ви глибоко помиляєтеся, я навіть уявити не можу, що збиралася робити моя дружина, і я не причетний до того, що вона зробила, а коли вона накоїла дурниць, то я зрікаюся