Три мушкетери. Александр Дюма

ботфорти були вкриті тонким шаром пилу, з чого можна було зробити висновок, що в цей день він їздив верхи.

      Це був Арман-Жан дю Плессі, кардинал де Рішельє, але він зовсім не був таким, яким звичайно його змальовують, тобто це був не зіщулений старий, не хворий мученик з безбарвним голосом, вгрузлий у глибоке крісло, наче в передчасну могилу, що живе лише силою свого духу й підтримує боротьбу з Європою повсякчасним напруженням думки. Він був таким, яким у ті роки був насправді: галантний кавалер з вишуканими манерами, слабкий тілом, але дужий силою духу, який і зробив його одним з найвизначніших людей усіх часів і народів. Підтримавши герцога Неверського в його мантуанських володіннях, захопивши Нім, Кастр та Юзес, він готувався вигнати англійців з острова Ре й почати облогу Ла-Рошелі.

      З першого погляду ніщо в цій людині не виказувало кардинала, тобто служителя церкви, і той, хто не знав його в обличчя, ніколи б не здогадався, хто стоїть перед ним.

      Бідолашний галантерейник спинився біля дверей, тоді як чоловік, якого ми щойно змалювали, пильно розглядав його, наче хотів зазирнути в глибину його минулого.

      – Це і є той самий Бонасьє? – спитав він після деякого мовчання.

      – Так, ваша світлосте, – відповів офіцер.

      – Гаразд. Подайте мені он ті папери й залиште нас самих.

      Офіцер узяв зі столу вказані папери, подав їх і, низько вклонившись, вийшов.

      Бонасьє відразу в них упізнав протоколи його допитів у Бастилії. Чоловік, який стояв біля каміна, час від часу підводив очі від списаних аркушів паперу, і тоді його погляд, ніби кинджал, устромлявся в самісіньке серце бідолашного галантерейника.

      Після десяти хвилин читання й десяти секунд спостереження кардинал усе зрозумів.

      «Цей дурень ніколи не брав участі у змові. Та все-таки подивимось…»

      – Вас звинувачено в державній зраді, – мовив повільно кардинал.

      – Мені вже повідомили про це, ваша світлосте! – вигукнув Бонасьє, називаючи свого співрозмовника так, як його щойно титулував офіцер. – Але присягаюся вам, що я нічого не знаю.

      Кардинал стримав усмішку.

      – Ви були в змові з вашою дружиною, з пані де Шеврез і з герцогом Бекінгемом.

      – Справді, ваша світлосте, – сказав Бонасьє, – мені доводилося чути від неї ці імена.

      – І у зв’язку з чим?

      – За її словами, кардинал де Рішельє заманив герцога Бекінгема в Париж, аби занапастити його, а разом з ним і королеву.

      – Вона так казала? – гнівно вигукнув кардинал.

      – Так, ваша світлосте, але я заперечив їй, що вона даремно так вважає, бо його високопреосвященство не здатний…

      – Замовкніть, ви просто бовдур! – урвав його мову кардинал.

      – Те саме стверджує і моя дружина, ваша світлосте.

      – Чи відомо вам, хто викрав вашу дружину?

      – Ні, ваша світлосте.

      – Але ж у вас є підозри?

      – Були, ваша світлосте. Але ці підозри, як мені здалося, не сподобалися панові комісару, і я вже від