Три мушкетери. Александр Дюма

спрага пригод і любов до всього романтичного. Безстрашний і заповзятливий, він не вперше наражав своє життя на небезпеку за подібних обставин. Йому було вже відомо, що послання, начебто відправлене Анною Австрійською, було пасткою. Та, замість того щоб повернутися в Англію, він, скориставшись нагодою, попросив передати королеві, що не поїде, не побачивши її. Спершу королева рішуче відмовилася зустрічатися з ним, але потім злякалася, що герцог, роздратований її відмовою, скоїть якусь дурницю. Вона вже зважилася прийняти його й просити негайно виїхати з міста, але того самого вечора, коли вона це вирішила, викрали пані Бонасьє, якій було доручено розшукати герцога й провести його до Лувру. Два дні ніхто не знав про її долю, і запущений механізм зупинився. Тільки коли пані Бонасьє вирвалася на волю й побачилася з де Ля Портом, усе знову набрало обертів, і вона успішно завершила небезпечну операцію, яка, коли б її не викрали, могла б здійснитися на три дні раніше.

      Лишившись на самоті, Бекінгем підійшов до дзеркала. Мундир мушкетера дуже пасував йому.

      У свої тридцять п’ять років він зажив слави найвродливішого вельможі і найелегантнішого кавалера як у Франції, так і в Англії.

      Улюбленець двох королів, власник незліченних багатств, повновладний правитель королівства, яке то збурювалось, то заспокоювалося, підкоряючись його власним примхам, Джордж Вілльєрс, герцог Бекінгемський, жив надзвичайним життям, яке потім ще не одне сторіччя викликало захват і подив нащадків.

      Самовпевнений, переконаний у своїй могутності і в тому, що закони, які керують іншими людьми, на нього не поширюються, він ішов прямісінько до мети, незважаючи на те, що ця мета така висока й сліпуча, і для когось іншого безумством здавалося б навіть подумати про неї. Все це привело до того, що він уже кілька разів зустрічався з прекрасною і недоступною Анною Австрійською і, вразивши її своїм блиском, змусив закохатися в себе.

      Отже, як ми вже казали, Джордж Вілльєрс зупинився перед дзеркалом. Поправивши своє розкішне хвилясте волосся золотавого кольору, щоб відновити бездоганну зачіску, трохи скуйовджену мушкетерським капелюхом, він підкрутив вуса і, сповнений радості, щасливий і гордий тим, що наближається мить, якої він так довго чекав, усміхнувся своєму відображенню.

      У цю мить у стіні відчинилися непримітні двері і до кімнати ввійшла жінка. Герцог побачив її відображення в дзеркалі. Він радісно скрикнув – це була королева!

      Анні Австрійській було років двадцять шість чи двадцять сім, вона була в тій порі, коли врода розквітає якнайпишніше.

      Вона ступала, як королева, ні, скоріше, як богиня. Очі, в яких виблискував смарагд, були взірцем досконалості і випромінювали водночас лагідність і велич. Її маленький яскраво-червоний рот не псувала навіть нижня губа, дещо випнута вперед, як у всіх спадкоємців австрійського королівського дому: королева була надзвичайно приваблива, коли всміхалася, та коли вона хотіла виказати найглибшу зневагу, то важко було б собі уявити виразнішу гримасу.

      Шкіра її була