Три мушкетери. Александр Дюма

ьшість творів того часу, коли автори зважувалися говорити правду, але не мали й найменшого бажання переселитися на тривалий чи короткий час до Бастилії, – в Амстердамі, у П’єра Ружа. Назва мене так заінтригувала, що я прихопив ці спогади додому, звісно, з дозволу хранителя бібліотеки, й жадібно взявся за їх читання.

      Я не збираюся докладно аналізувати цей надзвичайно цікавий твір, а лише пропоную його увазі тих моїх читачів, яких не перестають захоплювати картини минулого. Вони знайдуть у цих мемуарах майстерно намальовані портрети людей тих часів, і хоч ці начерки зроблені здебільшого на дверях казарм або на стінах шинків, а проте читачі впізнають у них Людовіка XIII[1], Анну Австрійську[2], Рішельє[3], Мазаріні[4] та інших придворних, чиї зображення такі само точні, як і у творах пана Анкетіля[5].

      Але ж відома річ: іноді вразлива душа поета відгукується на те, що зовсім не хвилює широке коло читачів. І, захопившись подробицями тих спогадів, які, безперечно, не залишать байдужими й інших, ми зацікавилися однією обставиною, якій ніхто, мабуть, не надав особливого значення.

      Розповідаючи про свої перші відвідини капітана королівських мушкетерів пана де Тревіля, д’Артаньян згадує про трьох молодих людей, що їх він зустрів у передпокої – вони служили в тому самому знаменитому полку, куди й він домагався честі бути зарахованим. Звали їх Атос, Портос та Араміс.

      Треба зізнатися, ці незвичні імена неабияк здивували нас, і відразу спало на думку, що це – звичайнісінькі псевдоніми, за якими д’Артаньян приховав, можливо, відомі всім імена, якщо тільки власники цих чудернацьких прізвиськ самі не обрали їх того самого дня, коли з власної примхи, через обставини життя або ж бідність вони вдягли прості плащі мушкетерів.

      Відтоді ми втратили спокій, розшукуючи у творах сучасників бодай якийсь слід цих незвичних імен, що викликали в нас такий інтерес.

      Тільки перелік книжок, прочитаних нами з цією метою, зайняв би цілий розділ, що, напевно, збагатило б знаннями наших читачів, але навряд чи було б їм цікаво. Тому лише зауважимо, що саме в ту мить, коли ми, зовсім зневірившись після марних і тривалих досліджень, вирішили було вже припинити розшуки, ми нарешті знайшли, завдяки пораді нашого знаменитого і вченого друга Полена Паріса[6], рукопис in-folio, позначений номером 4772 чи то 4773, не пригадуємо точно, і названий:

      «Спогади графа де Ля Фер про деякі події, що сталися у Франції наприкінці правління короля Людовіка XIII і на початку правління короля Людовіка XIV».

      Можете собі уявити, яка велика радість нас охопила, коли, гортаючи цей рукопис, останню нашу надію, ми знайшли на двадцятій сторінці ім’я Атоса, на двадцять сьомій – Портоса, а на тридцять першій – згадку про Араміса.

      Знахідка зовсім невідомого рукопису в епоху, коли історична наука сягнула такого високого рівня, видалася нам майже чудом. Ми негайно почали клопотатися про дозвіл надрукувати його, щоб коли-небудь прийти з чужим багажем до Академії Написів і Красного Письменства, якщо нам не пощастить, – що цілком ймовірно, – потрапити до Французької академії з багажем власним.

      Такий дозвіл, вважаємо за свій обов’язок сказати це, було нам люб’язно надано, що ми й засвідчуємо тут, аби прилюдно спростувати твердження деяких недоброзичливців, нібито наш уряд без належного пієтету ставиться до літераторів.

      Отож, подаючи на суд читачів першу частину цього дорогоцінного рукопису і давши відповідну йому назву, ми зобов’язуємося, коли перша частина матиме успіх, на який заслуговує, – у чому ми не маємо жодного сумніву, – негайно опублікувати й другу.

      Оскільки ж хрещений батько є другим батьком, ми пропонуємо читачам бачити в нас, а не в графові де Ля Фер, привід для своєї втіхи або нудьги.

      Відтак переходимо до нашої розповіді.

      ЧАСТИНА ПЕРША

      I

      ТРИ ПОДАРУНКИ ПАНА Д’АРТАНЬЯНА-БАТЬКА

      У перший понеділок квітня 1625 року невеличке містечко Менг, звідки родом і автор «Роману про троянду»[7], вирувало так, наче гугеноти[8] збиралися перетворити його на другу Ла-Рошель[9]. Чимало городян, угледівши жінок, які бігли до Головної вулиці, й почувши плач дітей, що долинав з порогів будинків, квапливо надівали обладунки і, для більшої хоробрості, озброювалися хто мушкетом, а хто бердишем. Поодинці або й гуртом вони поспішали до корчми «Вільний мірошник», перед якою невпинно зростав тісний і галасливий натовп цікавих.

      За тих часів такі хвилювання були явищем досить звичним, і лише зрідка якесь місто могло похвалитися тим, що не залишило у своїх літописах згадки про схожу подію. Вельможі билися один з одним, король ворогував з кардиналом, іспанці вели війну з королем. Але, крім цих воєнних конфліктів – то прихованих, то явних, то ледве тліючих, то бурхливо палаючих, – були ще й грабіжники та жебраки, гугеноти,

1

Людовік XIII (1601–1643) – син Генріха VI і Марії Медичі, французький король з 1610 року.

2

Анна Австрійська (1601–1666) – французька королева, дружина Людовіка XIII з 1615 року.

3

Рішельє (1585–1642) – Арман Жан дю Плессі, кардинал; будучи з 1624 року першим міністром Людовіка XIII, фактично правив Францією.

4

Мазаріні Джуліо (1602–1661) – кардинал, наступник Рішельє на посту першого міністра Франції.

5

Анкетіль (1723–1806) – абат, автор багатотомної історії Франції.

6

Полен Паріс (1800–1881) – французький учений, що вів дослідження в галузі середньовічної літератури Франції.

7

«Роман про троянду» – знаменита середньовічна поема (XIII ст.). Першу її частину написав Гійом де Лорісс, а другу – Жан Шопінель (Клопінель), виходець із Менга.

8

Гугеноти – прибічники кальвіністської (протестантської) релігії у Франції.

9

Ла-Рошель – місто на березі Атлантичного океану, оплот гугенотів.