Після падіння. Деннис Лихэйн

й не приходить.

      Попрощавшись десь за годину після початку прийому й опинившись за п’ять кроків від виходу, Морін, Тео й Шарлотта відчули надзвичайне полегшення – у них аж кінцівки розслабилися. Раптовість їхнього відходу (Морін і Шарлотта боялися, що ось-ось зляжуть із літньою застудою, а їхати назад треба було довго) шокувала лише Джеремі. Джеремі взяв Рейчел за руки та сказав їй не забувати під час медового місяця про люміністів чи Колума Джаспера Вітстоуна: після повернення на неї чекатиме робота.

      – Звісно, я про них забуду, – відказала вона, і він засміявся.

      Решта сім’ї поволі вийшла до вішаків чекати на автівку.

      Джеремі поправив окуляри. Пововтузився із сорочкою, що зім’ялася в нього на животі: поруч із Рейчел він завжди соромився своєї надлишкової ваги. Невпевнено їй усміхнувся.

      – Я знаю, що ти б хотіла, щоб тебе провів до вівтаря справжній батько, але…

      Вона взяла його за плечі.

      – Ні, ні. Це було для мене честю.

      – …але, але… – Він обдарував непевною усмішкою стіну позаду неї, а тоді знову поглянув на Рейчел. Його голос став глибшим і сильнішим. – Для мене можливість це зробити означала дуже, дуже багато.

      – Для мене теж, – прошепотіла вона.

      Рейчел опустила лоба йому на плече. Він поклав долоню їй на карк. І тієї миті вона відчула себе найближче до цілісності за все своє життя.

      Після медового місяця їм із Джеремі було важко зустрітися. Морін почувалася не надто добре – нічого серйозного, просто старість, гадав він. Але їй було потрібно, щоб він перебував поряд, а не чкурнув до Бостона коротати літо в читальних залах Бостонської публічної бібліотеки чи в Атенеї. Одного разу їм удалося вибратися на обід до Нью-Лондона; він мав стомлений вигляд, а шкіра в нього на обличчі була надто сіра й натягнута. Морін, зізнався Джеремі, нездужає. Два роки тому вона пережила рак грудей. Вона перенесла подвійну мастектомію, та останні огляди не показали нічого конкретного.

      – Тобто?

      Рейчел потягнулася через столик і накрила долонею його долоню.

      – Тобто, – відповів Джеремі, – її рак міг повернутися. Наступного тижня зроблять ще кілька аналізів.

      Він кілька разів поправив окуляри, а тоді поглянув із-за них на Рейчел з усмішкою, яка підказувала: зараз він змінить тему.

      – Як там молодята?

      – Купують будинок, – радісно повідомила вона.

      – У місті?

      Рейчел заперечно хитнула головою. Вона досі намагалася із цим змиритися.

      – Десь миль за тридцять на південь. Він потребує оновлення і ремонту, тож ми не переїдемо туди відразу, але там гарне містечко й добра шкільна система на той випадок, якщо в нас будуть діти. Це недалеко від того місця, де виріс Себастьян. А ще він зберігає там свій човен.

      – Він любить той човен.

      – Та ну, мене він теж любить.

      – Я не сказав, що він тебе не любить. – Джеремі криво їй посміхнувся. – Я просто сказав, що він любить той