Вовча сить. Марина и Сергей Дяченко

чоловічою красою… Вченого, що пише якісь листи… Сулеймана, постарілого, сивого, що показує ці листи синові…

      – Бачу, бачу, моя дитино… Минають роки… Бачу царевича Мустафу… його звинуватять у змові проти батька… звинуватять у тому, що він захотів зайняти престол… бачу вченого… який підкуплений султаншею Місафір… підробляє листи безневинного Мустафи… підробляє так майстерно, що і сам Мустафа… не зміг перед батьком… відрізнити свої листи від підроблених. І гине Мустафа смертю безневинного…

      Дивився на Роксолану дивний старець, очі якого блищали в екстазі, і щось шепотів. Побачила Роксолана, як у присутності Сулеймана німі кати дільсизи накинули на шию Мустафи чорний шовковий шнурок і задушили сина на очах у батька…

      Тяжко переживав цю кару Сулейман… Повернувся до Роксолани і дивився в її душу.

      А голос вів далі:

      – А сяде на престол син Місафір – Селім… Його молодшого брата Баязеда буде знищено… А потім стане султаном онук Місафір – Мурад… і за його наказом задушать дев’ятьох його братів…

      У клубах диму йшов до Роксолани її чоловік Сулейман, простягаючи до неї руки, немов благаючи про щось…

      – Коли загине безневинний Мустафа, тоді почнеться розбрат у державі Османів… І повільно згасне його велич…

      Підвелася Роксолана. Довго мовчала, опановуючи себе. Бліда, як береза, оповита снігом.

      Мовчала довго, дивлячись на вогонь. Сказала тихо:

      – Від любові не змогла врятуватись… А чи зможу я врятуватися від долі?

      Повільно вийшла з печери. Постаріла відразу на десять років.

      Коли сідало сонце за хмари, сотворила вечірню молитву. Поруч із нею – Мустафа, Селім, Баязед. Віддалік – служники.

      Сиділи на горі, на кам’яному плато, на молитовних килимках обличчям до Мекки.

      Перед нею розстилалося півсвіту, яким вона повелівала.

      Перед нею стелилися століття. Вона була їхньою володаркою.

      Перед нею простелилася доля, але вона не була її володаркою.

      «Аллаху Акбар! Ла іллага іл Аллах! Ва Магомет расул Аллах», – шепотіли її губи, але душа її вимовляла іншу молитву. І бачила вона рідну Україну, Рогатин, церковцю з хрестом, і лик Богородиці…

      Як жива, дивилася на Роксолану Божа Матір, тримаючи у своїх руках Немовля, і не відомо було, що саме в її сумних усе розуміючих очах – засудження чи прощення…

      Бастард

      Пролог

      Темної холодної ночі двоє стояли на мурі, й довгим і страшним було їхнє очікування.

      – Чи готові воїни? – запитав той, що носив на сивій голові чотиризубий княжий вінець. – Чи заряджено катапульти і чи кипить смола?

      Лучники завмерли біля бійниць, і готові були катапульти, і смола пузирилася в чорних чанах.

      – Що ти там бачиш? – запитав вінценосний у того, хто стоїть поруч, бо той мав силу бачити в темряві, і на сто верст уперед, і на десять ліктів під землею.

      – Бачу, – відповів той, – бачу незліченні загони, і сталь палахкотить при світлі смолоскипів, і веде їх твій син.

      Вінценосний розреготався:

      – Скоріше