Вовча сить. Марина и Сергей Дяченко

і я мовчатиму, якщо ти не втручатимешся в державні справи.

      Роксолана на мить замислилася. Ще раз глянула на берег моря, на Гассана і служників, які були його людьми… Прийняла рішення і миттєво заспокоїлася. Сказала холодно:

      – Добре. Немає іншого виходу.

      Покликала дітей і пішла в палати.

      Султан проводив Раду Дивана, коли почувся якийсь шум біля дверей. Усі здивовано прислухались. А за дверима стояла Роксолана з дітьми і яничари. Ага охоронців стояв перед дверима і зніяковіло говорив:

      – О, Радісна Мати принців! Сюди не можна жінкам! Іще жодна сюди не ступала… Падишах зайнятий суддівськими справами. Я не можу його турбувати!

      – Я теж хочу суду! – крикнула. – Над розбійниками, які сваволять у палаті Падишаха! – сказала твердо, підходячи до дверей. Ага став на коліна перед нею. Увійшла до суддівської зали зі сльозами, але так твердо, ніби сама збиралась у ньому судити. Увійшла і закричала:

      – Урятуй дітей своїх! Я боюся повертатися в гарем!

      Султан устав із престолу.

      – Що це? – запитав голосно і пальцем дав знак усім, щоб покинули залу. Збентежені достойники виходили, оглядаючись, як на диво.

      – Що сталося? – запитав стурбований султан. – Хтось заподіяв зло тобі або дітям? – гнів уже з’явився в очах.

      – Нашим дітям! – цілувала їх і обливала слізьми.

      – Хто посмів? – тихо запитав султан, спостерігаючи за синами.

      – Ахмед-паша!

      – Мій візир Ахмед-паша? Це ж достойна людина… він виростив мене… Не може бути!

      – Ти мені не віриш? – закричала дружина. Діти розплакалися.

      – Що ж він зробив? Що? – запитав султан. Бліда, але рішуча Роксолана кинула:

      – Вимагав, щоб я не втручалася у твої справи… Інакше…

      – Як це вимагав? Інакше що?

      – Що відкриє перед людьми і тобою…

      – Що відкриє? – перервав її в обуренні.

      – Що я охрестила твоїх синів, – вибухнула. – І їх стратять.

      – Охрестила?..

      – Ні, це вигадка! Це нікчемний наклеп Ахмед-паші й підкупленого ним Гассана!

      Він зітхнув.

      – Я знаю, що він проти тебе… Але щоб дійти до такого… це б викликало бунт яничарів, – похитав головою. – Обидва злочинці мусять померти. Тільки справедливість вимагає їх вислухати!

      Роксолана встала і сказала:

      – Роби суддівську справу твою!

      Схилилася так, як людина, що має повну правду за собою і не боїться вироку.

      – Варта! – грізно крикнув султан. – Негайно посадити Ахмед-пашу і Гассана!

      …Коли Роксолана йшла коридором, бачила, як вели збожеволілого від страху Гассана у в’язницю. Він весь час кричав від жаху:

      – Все неправда! Великий візир Ахмед-паша звелів мені так говорити! І обіцяв за це багато грошей! І будинок у Скутарі! А це все неправда, що я говорив!

      Роксолана почула це і ледь помітно всміхнулась. А візира зустріла, коли виходила через ворота Джеляд-Одаси. Ахмед-паша йшов твердим кроком, не удостоївши