Ґардаріка. Таємниця забутого світу. Вероніка Мосевич

те, як приміряти нову одежину. Адже ж я насамперед думаю не про вигоду для себе і країни, а про твоє життя, щоб воно було безхмарним, багатим, поруч з людиною, яка завжди про тебе піклуватиметься і любитиме, – із запалом говорив Улоф, намагаючись не заглядати в ці дивні очі, які завжди апелювали до його совісті.

      – Пхе… Звідки ти знаєш, що він буде мене любити? – недовірливо запитала принцеса.

      Саме про це дівчина мріяла, але її героєм завжди був Олаф.

      «І тут раптом відмовитись від усього, про що так довго марила? Ха-ха! Ні! Ні за що! – У ній ріс внутрішній протест. – Чому я? Хіба не можна Астрід видати заміж за Ярослава? Я сьогодні ж повинна з нею порозмовляти і запропонувати такий варіант. Ой, ні! Не запропонувати, а підмовити її, щоб сестричка сама погодилася на це».

      – Яріслейв тільки про тебе й говорив. А мій великий досвід підказує, що йому треба вірити. Ти справила на нього особливе враження.

      …А в цей час у далекому Новгороді люди жертвували кошти для війська. Табір розташовувався тут-таки, на околиці. Збирали харчі для мужів, які захищатимуть край від ворожої навали. А в іншому кінці града[30] під проливним дощем Кривий зустрівся у невідкладній справі з чоловіком, захованим під темною шкіряною накидкою.

      – Шукай, Малику, з-поміж хлопців таких бідних, які готові зробити будь-що за малу платню, – пояснював Кривий.

      Його чорні очі блищали недобрим вогнем і бігали з кута в кут. Загострена сіра борода час від часу тряслася, як осиковий лист. Один бік його тіла був вищим за інший. Скрючена фігура мала жахливий вигляд порівняно з коренастим молодим чоловіком у розквіті сил та невисокого зросту. Правою рукою Кривий спирався на костур, а з-під його долоні визирала майстерно зроблена пащека зміюки.

      – Та як я їх знайду? Що мені робити? Кожного питати? – якось винувато гугнявив Малик, потираючи від переживання руки, які до того ж ще й спітніли.

      – Та це вже не моя справа. Хочеш щось заробити? – Кривий свердлив його поглядом чорних, мов ніч, очей.

      – Так… – якось непевно промовив Малик після короткої паузи.

      – Тоді шукай, – настановляв Кривий.

      – Та легко сказати… – На цей раз хлопець уже потирав лоба.

      – Шукай незадоволених. А їх завжди багато, – давав підказки Кривий.

      – Спробую… – знову невпевнено промовив Малик, переступаючи з ноги на ногу.

      – Подумай, чи ти справді готовий зрадити заради наживи й статків. Бо я можу собі когось іншого знайти, – погрозливо натякнув старий.

      – Я ж сказав: готовий, – уже впевнено промовив Малик.

      «У мене виходу іншого немає», – промайнуло в голові.

      – Добре подумав? – ще раз перепитав Кривий.

      – Добре…

      – Бо потім не буде можливості вже відступити назад. Зрозумів?

      – Зрозумів…

      – Я ж тобі це по знайомству запропонував. Я тут подумав… у тебе жінка молода, може, хочеш щось краще купити, хату якусь чи що. А можливо, хочеш в люди вибитися?! –

30

Місто.