За двома зайцями. Вибране. Михайло Старицький

От только спросить благословенія… Папонько, мамонько!

      Голохвостий хоче встати, але Проня задержує його.

      Ні, стійте!

      Вихід XVI

      Проня, Голохвостий, старі Сірки й Химка.

      Старі Сірки, раді і здивовані, важно виходять. Химка теж висовується з кухні з пляшками і шклянками.

      Проня. Свирид Петрович Голохвастов дєлаєт мині предложеніє.

      Голохвостий. Прокопе Свиридовичу, і ви, Явдокіє Пилиповно! Я переговорил з вашою розумною дочкою Пронею Прокоповною про одну секретную вєщ. Я скоропостижно хочу женитися на їх, і вони согласні. Тепер я прошу у родителів, чи сдєлають вони честь поблагословить, значить, ето самоє предпріятіє.

      Прокіп Свиридович. Як моя дочка, Проня Прокоповна, так хотять, то нам, старим, нічого перечити.

      Явдокія Пилипівна. Еге ж, кажу, нічого перечити. Я ж кажу, нічого перечити.

      Прокіп Свиридович. Тільки, тільки…

      Голохвостий. Што? Может, я не ндравлюсь?

      Прокіп Свиридович і Явдокія Пилипівна. Борони боже! Чи то можна? Чи то можна? Ми луччого жениха не хочемо для Проні, як ви, Свириде Петровичу.

      Голохвостий. Єжелі што так, дак кланяюсь вам низько за ваше слово. Мерсі! (Цілується тричі з старим і старою.) Про другія вєщі позвольте мині сватов прислать переговорить.

      Химка пробує іти з вином, але її не пускають.

      Прокіп Свиридович. Хоч і сьогодні! Я своїй дочці не ворог: що в мене в скрині, то все Пронине.

      Явдокія Пилипівна. Все, все: аж чотири шовкові сукні, та ще й дорогі, – по три карбованці за аршин сама платила; п’ять пар черевиків на таких високих закаблуках!

      Проня. Годі вам, мамо!

      Явдокія Пилипівна. Що правда, то не гріх.

      Голохвостий (тихо). Одначе поки тільки одні закаблуки… (Голосно.) Придбали ви своєй дочцє, вєрно, што і получче закаблуків од черевиків.

      Явдокія Пилипівна. Чого в моєї дочки тільки нема? Одного золота покупили…

      Голохвостий. А-а!

      Проня. Годі-бо, мамонько, є ж охота розказувати.

      Прокіп Свиридович. Про мене, хоч і до заручин, за мною діло не стало. Тільки, мабуть, у нашої Проні і золотого персня нема. Вони ще молоденькі, об тім не думали…

      Явдокія Пилипівна. Де там нема? Ще позаторік купила!

      Прокіп Свиридович. Коли є персні, то й поміняйтесь, діти: нехай ми, старі, на старості літ потішимось вами.

      Голохвостий. Чи развє нельзя, щоб скоріше весілля? Бо я, здається-кажеться, вмру, как прийдеться ждать долго.

      Проня. І я б хотіла, штоб швидче.

      Прокіп Свиридович. Молоді! Ну, що ж, можна і на цім тижні, – як думаєш, стара?

      Явдокія Пилипівна. Про мене. (Дає перстень.) У мене все готове.

      Проня наділа перстень на руку і міняється з Голохвостим.

      Явдокія Пилипівна. Тепер і поцілуватись можна, так годиться!

      Молоді цілуються.

      Прокіп Свиридович. Сідайте ж, діти, рядком, а ми на вас полюбуємо ладком.

      Всі сідають. Пауза.

      Xимка (вибіга з пляшкою, затикаючи її пальцем, піна так і