За двома зайцями. Вибране. Михайло Старицький

Пху на вас всіх!

      Вихід IX

      Ті ж без Секлити.

      Проня (плачучи). Ось який ваш рід!

      Явдокія Пилипівна. Та й вам би не годилось так, адже тітка.

      Прокіп Свиридович. Сестра матері…

      Проня. То й цілуйтесь з нею!

      Явдокія Пилипівна. Стидно, доню!

      Прокіп Свиридович. Та й гріх-таки!

      Явдокія Пилипівна. Таки дуже її зобидили: більше сюди й не прийде!

      Проня. Баба з воза – кобилі легше!

      Прокіп Свиридович. А як стане вас по Подолу славити?

      Явдокія Пилипівна. Щоб вам не дісталося!

      Проня. Ой боже мій, ще й допікають! Мовчали б уже, то мені б було легше! Через ваш рід тільки сором, і людей прийняти не можна, така стидота! Іще і Голохвастов одкинеться, бо й самі ви говорите по-мужицьки, незугарні і привітатись по-модньому!

      Явдокія Пилипівна і Прокіп Свиридович. Оце, боже мій!

      Проня (біга по хаті). Ой не допікайте мені! Дайте мені покій! Ідіть до кімнати!

      Старі повернулись виходити.

      Химко! Химко! Іди сюда та накури в хаті. Кади! Бо так на всю хату гнилицями, кислицями й тхне!

      Вихід X

      Ті ж і Химка.

      Xимка (з смолкою в руках). Оце, схотілося вам того курива!

      Проня. Пхе! Пхе! Так і несе, аж верне тією Секлитою! Горілка й кислиці! Кади, кади!

      Химка. Там тітка Секлита іде по вулиці та кричить, та лається так. Мене оце здибала – од крамниці йшла – та просила, щоб я переказала вам (до Проні), що ви, мов, падлюка!

      Старі Сірки, вернувшись, махають на Химку руками, щоб мовчала.

      Проня (схоплюється). Ач, вона, каторжна!

      Явдокія Пилипівна (до Химки). А тобі, дурна, слід переказувати?!

      Xимка. А я винна?

      Проня. І наймичок таких дурних держите!

      Xимка (сміється). Та тут ще під брамою якийсь панич стоїть, я й забула… Чи пускати?

      Проня. Ой лишенько! Він чув?!

      Xимка. Хто його зна! Тітка Секлита кричала на всю вулицю!

      Проня. Зарізала вона! Ну, що його робити?!

      Явдокія Пилипівна. Та хто там, що ти лементуєш?

      Проня. Та він, жених мій… Голохвастов…

      Явдокія Пилипівна. Ой матінко! Проси ж його до господи!

      Проня. Постой, постой! Куди його вести? Такий мотлох у хаті… От шкандаль! Прибирайте, мамо!

      Всі кидаються прибирати. Проня – до дзеркала, поправляє волосся, щипа щоки.

      Килима, килима дайте сюди… того великого! Мамо, швидче-бо! Тату, одсуньте дивана та поставте кріселко.

      Прокіп Свиридович (силується). О-о! Важке у ката… Ледве й зсунеш!

      Явдокія Пилипівна (з килимом). Оцей, доню?

      Проня. Та цей; стеліть же швидче!

      Явдокія Пилипівна. Засапалась і не нагнусь!

      Проня. Христа ради, швидче! Химко! Химко! Що ж це? Горілку, недоїдки перекупчині прибирай!

      Xимка. Та й приберу… мов пожар… почека!

      Проня. Прикуси мені язика! Не знаю, що й надіти? Мантилю чи шалю? Ой боже мій, треба пукета до грудей? (Глянувши на батька й матір.) Мамо, надіньте, христа ради, чепчика! Христа ради, просю вас! Сьогодні ж такий день: усе може пропасти! І хустку