За двома зайцями. Вибране. Михайло Старицький

XII

      Голохвостий і Проня.

      Голохвостий (входить тонно; у шляпі, рукавичках і при паличці: тре часто руку об руку). Честь імєю, за великоє щастя одрикамендуватись у собственнім вашім дому!

      Проня мовчить.

      Нікого нєту! Ні, Проня Прокоповна тут! (Одкашлює.) Мой найнижчий поклон тому, хто в цьому дому, а перед усього вам, Проню Прокоповно! (До себе.) Що вона, чи не спить часом? (Одкашлює дужче.) Горю, палаю од щастя і такого разного, милая мамзеля, што виджу вас на собственнім полу…

      Проня (скинувши очі). Ах, це ви? Бонджур! А я так зачиталась! Мерси, што прийшли… Мамонька, папонька, господин Голохвастов прийшол, пожалуйте!

      Голохвостий. Ви ж меня одрикомендуйте, пожалуста!

      Проня. Авжеж.

      Вихід XIII

      Ті ж, старі Сірки й Химка.

      Сірчиха у кумеднім чепчику і хустці. Сірко в довгім сюртуці і великій хустці на шиї, виходять і низько кланяються.

      Проня. Рикомендую вам мого хорошого знакомого.

      Голохвостий (кланяється з пристуком). Свирид Петрович Голохвастов з собственною персоною. Позвольте до ручки? (Цілує.)

      Явдокія Пилипівна. Дуже раді! Вас уже так хвалили дочка наша, Проня Прокоповна… Дуже раді, просимо!

      Голохвостий. Проня Прокоповна по ангельской добротє, так і понімаєм, мерсі! (До Прокопа Свиридовича.) Честь імєю рикомендувать себя: Свирид Петрович Голохвастов!

      Прокіп Свиридович. Дуже, дуже радий, що бачу розумного чоловіка; розумного чоловіка послухать – велика втіха! (Тричі цілує.) Дуже раді! Просимо, сідайте!

      Проня (томно). От кресло; прошу, мусью!

      Всі сідають; Голохвостий на кріслі коло неї ж направо; наліво ж на дзиґликах старі Сірки. Химка визира з пекарні; яка хвилина – тихо.

      Прокіп Свиридович. Позвольте спитати: ви синок покійного Петра Голохвостова, що цилюрню держав за Канавою?

      Проня. Ви, папонько, не знать как говорите: їхня хвамилія Голохвастов, а ви какогось хвоста вплели!

      Голохвостий. Да, моя хвамілія натиральна – Галахвастов, а то необразованна мужва коверкаєть.

      Проня. Разумєється.

      Явдокія Пилипівна (до старого). Бач, я казала, що не той! А який розумний!

      Прокіп Свиридович. Вибачайте, добродію, ми люди прості, що чули… Так ви, значить, не його, не цилюрника синок?

      Голохвостий (змішавшись). То єсть по натурє, значить, по тєлу, как водиться; но по душе, по образованності, дак ми уже не та хворма…

      Проня. Авжеж, образованний человєк: хіба-развє можна його рівняти до простоти?

      Явдокія Пилипівна. Куди вже там?!

      Прокіп Свиридович. Так, так…

      Яку хвилину тихо.

      Химка (од дверей). Чи зараз давати вино і шклянки?

      Проня (аж схопилась). Іди собі!

      Прокіп Свиридович докірливо махає головою, а стара рукою.

      Прокіп Свиридович. Гм, гм… дак ви уже цилюрні не держите?

      Проня. Я уже раз вам гаварила: палікмахтерська, а ви все-таки цилюрня, цилюрня!

      Явдокія Пилипівна (докірливо йому кива). І як-таки!..

      Прокіп Свиридович. Їй-богу, забув… стара вже пам’ять…

      Голохвостий.