Фауст. Иоганн Вольфганг фон Гёте

зве мене?

      Ф а у с т

      (аж відсахнувся)

      Лице страшне!

      Д у х

      Ти притягнув мене так владно,

      З моєї сфери пивши жадно,

      І ось…

      Ф а у с т

      Жахаєш ти мене!

      Д у х

      Благав ти ревно і незмінно

      Побачити вид мій, почути мою річ;

      Вразив мене відчайний клич, —

      Ось я… То чом же, надлюдино,

      Ганебно так дрижиш? Де дівсь душі порив?

      Де велет сміливий, що світ в собі створив,

      Носив, плекав; що помисли жили в нім

      Із духами у всьому стати рівним?

      Чи ж ти той Фауст, що ждав і сподівавсь,

      Нестримано до мене поривавсь?

      І ось, як я дихнув на тебе палко,

      Відразу знітився ти жалко,

      Гробак нікчемний, боязкий!

      Ф а у с т

      Ні, я знесу вогонь чарівний!

      Це я, це Фауст, тобі я рівний!

      Д у х

      В життя потоках, у морі дій

      В'юся вгору, вниз,

      Ллюся всюди й скрізь!

      Народження й смерть —

      Океан і твердь,

      Ткання мінливе,

      Життя бурхливе[13], —

      Я тчу на грімкому верстаті часý

      Богам на одіння живую красу.

      Ф а у с т

      По всьому світу ти снуєш,

      Діяльний дух, як я близький до тебе!

      Д у х

      Близький до того, що збагнеш,

      А не до мене!

      (Щезає).

      Ф а у с т

      (Падає додолу).

      Не до тебе?

      А до кого ж?

      Я, подоба Божа,

      І не близький до тебе!

      Хтось стукає у двері.

      О смерть гірка!

      Це йде мій помічник[14],

      Докучливий сухий влазлúвець!

      І щастя обернулось внівець,

      І привид вимріяний зник!

      Увіходить В а ґ н е р у шлафроці, в нічному ковпаку, з лампою в руці. Фауст відвертається з нехіттю.

      В а ґ н е р

      Даруйте, ви декламували;

      Це з грецької трагедії, мабуть?

      Це вміння має значення чимале,

      І я б хотів його здобуть.

      Чував я, що й священик-казнодія

      Повчитись часом може в лицедія.

      Ф а у с т

      Так, якщо й сам священик – лицедій;

      Немало є між них такого крою.

      В а ґ н е р

      Ох! Ми живем здебільша самотою

      І бачим світ хіба у день святний,

      Немов крізь телескоп, лише здалека;

      І вчить людей казанням – річ нелегка.

      Ф а у с т

      Без почуття й мистецтво все даремне,

      Коли ж говорить з вас душа,

      То слово щире і буремне

      Усі людські серця зруша.

      А ви?.. Сидіть та компонуйте

      З чужих об'їдків розмазню,

      Та в попілець ретельно дуйте —

      Ачей здобудете вогню!

      Як вам це всмак, то дýрні

13

…Ткання мінливе, / Життя бурхливе… – У Ґете часто зустрічається образ природи як велетенського ткацького верстата. Німецьке слово weben (ткати) може значити також «снувати», «ширяти»; Ґете вживає його на означення всякого стихійного ритмічного руху.

14

О смерть гірка! Це йде мій помічник… – Учень, асистент і воднораз служник професора (фамулюс), звичайно з числа студентів.