Фауст. Иоганн Вольфганг фон Гёте

дами напоказ з'являються ошатні;

      Це теж артистки, лиш безплатні.

      Ви дивитесь з поезії висот,

      І всі поклонники вам любі;

      Погляньте ж ближче на народ:

      Одні холодні, другі грубі.

      Той по виставі йде у карти грать,

      Той зночувати ніч в обіймах у повії;

      Чи ж варт для них бентежить мрії

      І муз шляхетних турбувать?

      Кажу ж вам, лиш пишіть,

      все більш і більш пишіть, —

      І зразу шлях до успіху відкритий, —

      Людей аби із плигу збити,

      Бо трудно їх задовольнить…

      Що з вами? З радощів? Чи що болить?

      П о е т

      Іди шукай деінде наймитів!

      Ти хочеш, щоб поет занапастив

      Свій вищий дар – і пориви, і мрії

      Природою натхненого творця!

      Чим він чарує всі серця?

      Чим він скоряє всі стихії?

      Це та гармонія, що лине із грудей

      І обійма весь світ – природу і людей.

      Коли природа свій починок вічний,

      Байдуже прядку крутячи, пряде,

      І всіх створіннів гурт негармонійний

      Різноголосячи гуде, —

      Хтó вносить лад усюди живодайний,

      Вливає ритм у кожен рух і звук?

      Хто всі ті голоси в хорал єднає зграйний,

      В акордів голосних врочистий перегук?

      Хто каже бурі в пристрасті ревіти,

      Зорі вечірній в роздумі сіять?

      Хто може всі весняні пишні квіти

      До ніг коханої прослать?

      Хто лаврові листки спліта в вінок,

      Щоб увінчати почестю героїв?

      Хто олімпійцям захист і зв'язок?

      Поет, людської сили прояв.

      К о м і к

      Явіть же нам ту силу спóвна,

      Хай творчість так у вас іде,

      Немов пригода та любовна.

      Буває, двох десь випадок зведе,

      А там пішли побачення й розмови,

      Щасливі сни й пробудження раптові,

      Надії хміль і гіркота оман, —

      І так незчуєшся, як вродиться роман!

      Таку і ви нам п'єсу дайте,

      В життя людське чим глибше заглядайте!

      Всі так живуть, а бачать так не всі,

      Тож покажіть життя у всій красі.

      Картини барвні, світло тьмяне

      Та іскра правди в млі омани —

      І наварили ви пиття,

      Що людям скрашує життя.

      І йде сюди замріяне юнацтво,

      Йому ваш твір – чудесне відкриття,

      І йдуть сюди вразливі на чуття,

      Для них ця гра – переживань багатство.

      І кожен тут знаходить щось своє

      І бачить те, що в нього в серці є.

      Ще здатні всі вони і до плачу й до сміху,

      Шанують пориви, із блиску мають втіху…

      Хто всього знав, тому попробуй догоди!

      Хто починає жить – подякує завжди.

      П о е т

      Верни ж мені той час блаженний,

      Коли я жити починав,

      Коли пісень потік натхненний

      З джерел незглибних виринав;

      Коли в туман був світ повитий

      І чар закритий в пуп'янки,

      Коли барвисті і п'янкі

      В лугах