Фауст. Иоганн Вольфганг фон Гёте

спори й арґументи,

      Лишіть докори й компліменти, —

      За них нічого не купить;

      До діла треба приступить.

      Натхнення, настрій – то бридня все,

      Сміліші будьте, їх не ждіть.

      Коли поетом ти назвався,

      Умій натхненням володіть!

      Варіть же швидше, друже милий,

      Кріпкий напій, що ми ждемо;

      Чого сьогодні не зробили,

      Те завтра не прийде само!

      Отож і дня дарма не гайте,

      Як тільки є можливість десь,

      За коси враз її хапайте

      І вже із рук не випускайте,

      Поки свого не доб'єтесь.

      Адже яких лише дивацій

      Не бачив наш німецький кін!

      Тож не шкодуйте ні машин,

      Ні чудернацьких декорацій.

      Не бракуватиме зірок.

      І сонця, й місяця, і неба,

      Дамо й води, й вогню, як треба,

      І скель, і звірів, і пташок!

      Так розміркуйте ж все дотепно,

      На сцені всесвіт умістіть

      І швидко й бережно пройдіть

      Із неба через землю в пекло[4].

      ПРОЛОГ НА НЕБІ[5]

      Г о с п о д ь,   а р х а н г е л и, згодом М е ф і с т о ф е л ь.

      Р а ф а ї л

      Могутнім громом сонце грає

      В гучному хорі братніх сфер[6]

      І путь накреслену верстає

      Од первовіку й дотепер.

      Цих незбагненних див видіння

      Сповняє силою серця,

      І, як у перший день творіння,

      Величні всі діла Творця.

      Г а в р и ї л

      Земля із швидкістю страшною.

      В просторі крутиться-літа,

      І райське світло дня чергою

      Зміняє ночі темнота.

      Хвилює море неозоре

      І шумом скелі покрива,

      Та сфер стремління вічно-скоре

      І гори, й море порива.

      М и х а ї л

      Бурхають бурі навзавóди,

      Шумлять нестримано кругом

      І огортають твердь і води

      Таємно-грізним ланцюгом.

      Блискоче з хмар руїнний пломінь,

      Громам осяюючи путь,

      Та всеблагої ласки промінь

      Приборкує стихії лють.

      В с і   т р о є

      Цих незбагненних див видіння

      Сповняє силою серця:

      І, як у перший день творіння,

      Прекрасні всі діла Творця.

      М е ф і с т о ф е л ь

      О Господи, ти знов між нас явивсь,

      Питаєш, як ідуть у кого справи;

      Між челяддю і я тут опинивсь,

      Бо ж завше був до мене ти ласкавий.

      Не вмію я так компліментів править,

      Як ангели, удатні на язик,

      Від пафосу мого ти б засміявся навіть,

      Коли б ти був од сміху не одвик.

      Сонця й світи залишу я в спокої —

      Я свідок лиш мізерности людської.

      Смішний божок землі не зміниться ніяк, —

      Як спервовіку був, так і тепер дивак.

      Погано він живе! Не треба

      Було б йому давать і крихти світла з неба.

      Тим розумом владає він,

      Щоб жити,

4

…Із неба через землю в пекло. – Мається на увазі не шлях Фауста згідно з відомою середньовічною легендою, а широта задуму трагедії.

5

Написано близько 1800 р. Як указував сам Ґете, цей пролог навіяний аналогічною сценою в біблійній книзі Іова, де диявол спокушає людину з божої волі. Ім’я Мефістофеля запозичене з народної легенди; етимологія його неясна. Пропонувались тлумачення: мефізтофель (євр.) – руїнник-брехун; ме-фаусто-філес (грецьк.) – не Фауста друг, тощо.

6

Могутнім громом сонце грає / В гучному хорі братніх сфер… – Поняття гармонії сфер запозичено з учення піфагорійців, згідно з яким число, як суть буття, лежить в основі як музики, так і всієї світобудови. Пор. першу дію другої частини трагедії, де громохкий гомін вістує схід сонця.