Гість Дракули. Олексій Вікторович Щуров

рушниці і здалися.

      Пообіцявши велику нагороду, Обрі незабаром домовився про те, що грабіжники перенесуть його компаньйона до найближчої хижі, а після угоди про викуп вони більш не турбували полонених своєю присутністю: на варті біля входу вони залишили охоронця, доки не повернеться їх товариш з обіцяною сумою, на яку йому видали вексель. Сили лорда Рутвена стрімко згасали; за два дні розвинулася гангрена, і смерть швидко наближалася до нього. Але його зовнішність і манери не змінилися; здавалося, що він байдужий до болю і навколишнього світу; проте наближався останній вечір, і розум його зазнав неспокою, а погляд зупинявся на Обрі, який з почуття обов’язку запропонував свою допомогу і був в тому особливо наполегливий. «Допоможіть мені! Ви можете врятувати мене, ви можете набагато більше – я не про порятунок власного життя, мене не турбує швидке наближення смерті, як не турбує й цей вмираючий день; проте ви можете врятувати мою честь, честь вашого друга». – «Як? Підкажіть, як? Я усе зроблю», – відповів Обрі. – «Мені так мало потрібно, життя залишає мене… Не можу усе пояснити – але якщо ви промовчите про все, що знаєте про мене, мою честь буде врятовано від ганебного лихослів’я, а якщо про мою смерть деякий час не буде відомо в Англії – я… я якби там мене вважали живим»… – «Ніхто не дізнається!» – «Дайте клятву! – викрикнув помираючий, з несамовитою люттю підвівшись у ліжку. – Заприсягніться усіма прагненнями вашої душі, усіма природними жахами, заприсягніться, що рік і один день ви ніяким засобом не розділите ваших знань про мої злочини і смерть з будь-якою живою душею, що би не трапилося або що ви би не побачили». Здавалося, що очі лорда Рутвена випадуть з очниць. «Клянуся!» – відповів Обрі; лорд Рутвен розсміявся і відкинувся на подушки вже бездиханним.

      Обрі пішов спати, але йому було не до сну; багато обставин, які було пов’язано з померлим, сплили у його пам’яті, і юнак, не розумів чому; коли ж він пригадав свою клятву, то здригнувся від холоду, немов від передчуття чогось справді жахливого. Прокинувшись рано вранці, він пішов до хижі, де лежало тіло, але грабіжник, якого він зустрів, повідомив, що трупа там вже немає, бо він разом з поплічниками відніс лорда Рутвена, як тільки той відійшов, на вершину найближчої гори і залишили там, бо його світлість взяла з них таку обіцянку, і зробити це було потрібно з першим холодним промінем місяця, який встав одразу після смерті його світлості. Обрі був вражений, і у супроводі кількох грабіжників, він пішов на гору, щоб закопати у землю покинуте тіло. Але діставшись вершини, він не побачив ні тіла, ні залишків з одягу, хоча грабіжники присягалися, що залишили небіжчика саме на цій скелі. На мить розум Обрі відвідало якесь припущення, але він повернувся у долину, вважаючи, що грабіжники закопали тіло, а його одяг привласнили.

      Втомлений від країни, де з ним сталося стільки жахливих подій, що підсилили і без того цілковиту меланхолію і марновірство,