Гість Дракули. Олексій Вікторович Щуров

години. Його вже не пізнавали в обличчя; до того ж спочатку вечорами він повертався додому, але пізніше вкладався спати де завгодно – такою непереборною ставала втома. Сестра, переймаючись за безпеку брата, найняла слуг, щоб слідкувати за ним; але він зникав швидше, ніж вони могли до нього наблизитися – бо хто є найжахливішим переслідувачем, ніж думка? Проте поведінка Обрі несподівано змінилася. Одержимий нав’язливою ідеєю, що його відсутність тільки зашкодить друзям, серед яких бродить ворог, про присутність якого вони не відають, Обрі наважився знову з’явитися у суспільстві й всупереч клятві намагався вистежити ворога й неодмінно попередити про загрозу тих, з ким зблизився лорд Рутвен. Коли ж він з’явився в залі, його змучений та підозрілий вигляд настільки вражали, а внутрішнє тремтіння було так помітно, що сестра врешті-решт була зобов’язана заради свого блага вимагати, аби брат покинув суспільство, якого він так прагнув і яке так згубно вплинуло на нього. А коли благання та заперечення Обрі виявилися марними, опікуни вирішили за краще втрутитися і, боючись, що юнак не спав на розум, повернули собі управління усіма статками, на яке їх уповноважили свого часу батьки Обрі.

      Бажаючи огородити юнака від ран і мук, що він щоденно зазнавав під час блукань, а також – від поглядів спільноти, для якої його витівки здавалися цілковитим божевіллям, опікуни ще наняли лікаря, який оселився в маєтку і мав зайнятися постійним піклуванням хворого. Обрі лікаря майже не помічав, настільки його розум був одержимим єдиним – і тільки ним – жахливими предметом. Його вислови стали такими безпорадними, що юнак зачинився у власній спальні. Там він лежав цілими днями, не маючи сил підвестися з ліжка. Його виснаження досягло краю, очі набули скляного блиску; і тільки візити сестри могли сколихнути у ньому єдині ознаки слабкої свідомості та прив’язаності; тоді він щось мурмотів, хапав сестру за руки і, кидаючи погляди, які вселяли у юнку жах і відчай, благав її не торкатися його: «О, не торкайся його – якщо моя любов до тебе чогось варта, навіть не наближайся до нього!» Проте, коли вона питалася у брата, про кого він говорить, то отримувала натомість єдину відповідь: «Так! Так!» – а потім Обрі миттєво охоплювала така байдужість, звідки навіть сестрі неможливо було його витягти. Тривало це багато місяців: проте, оскільки рік взагалі-то минав, напади безпорадності ставали рідшими, а розум потроху розсіював морок, хоча опікуни почали помічати, як Обрі підраховує на пальцях якісь цифри і відтоді починає посміхатися.

      Строк майже сплив, коли в останній день року, що минав, один з опікунів увійшов до спальні і почав обговорювати з лікарем скорботні обставини, які призвели Обрі до такого жахливого стану, коли його сестра завтра мала вийти заміж. Ця новина одразу пробудила увагу Обрі; і він схвильовано спитав за кого. Радіючи, що до юнака повернувся здоровий глузд, який, за побоюваннями, було цілковито пошкоджено, вони згадали