Гість Дракули. Олексій Вікторович Щуров

на шийці й персах палала кров, а на горлі жевріли сліди від зубів, які скрили вену – і на них вказували чоловіки, що кричали й водночас заклякали від жаху: «Вампір! Це вампір!» Швидко зробили ноші, і обрі поклали поруч з тією, яка нещодавно була предметом стількох світлих і чарівних видінь, але зараз лежала біля нього, бо її квітка життя померла разом із тілом. Обрі не розумів своїх думок: його приголомшений розум цурався думок і поринув шукати прихистку до порожнечі; майже несвідомо юнак стиснув у руці кинджал незвичайної форми, який він знайшов у халупі. Незабаром на шляху цього загону пошукувачів зустрілися інші, яких відрядила мати, яка сумувала за своїм дитям. На підході до міста їх скорботні ридання і стони вже попередили батьків про жахливе та невідворотнє лихо. Описати їх горе було неможливо; проте, упевнившись у справжній причині загибелі своєї дитини, вони подивилися на Обрі, а потім вказали на труп. Батьки Іанте були безутішні; обидва померлі через розбиті серця.

      Обрі поклали до ліжка, бо його спалювала найлютіша пропасниця, і юнак увесь час провів у жахливих і безумних мареннях; у миттєвих проміжках між ними він кликав лорда Рутвена й Іанте – уривчасто і беззв’язно юнак благав колишнього супутника залишити у спокої свою кохану. А іноді у його голові народжувалися прокляття і юнак обрушував їх на лорда Рутвена, якого вважав згубником дівчини. Проте так сталося, що лорд Рутвен в той час прибув до Афін і – з незрозумілого мотиву, – почувши про стан Обрі, одразу поселився у тому ж будинку і почав невідлучно опікуватися його здоров’ям. Коли юнак прийшов до тями, то жахнувся, побачивши навпроти себе того, кого ототожнював з вампіром; але лорд Рутвен добрим словом та майже повним каяттям за події, що спричинили розрив, і ще більш відвертою увагою, занепокоєнням і турботою незабаром повернув о себе прихильність юнака. Здавалося, що його світлість змінилася на зовсім протилежне; він більше не був тією зверхньою особою, яка так приголомшила Обрі; проте юнак одужував швидко і його розум повністю одужав, і Обрі вже звик до того, що його світлість вже був зовсім іншою особою, хоча інколи юнак зустрічався з очами компаньйона – занадто пильно вони дивилися на юнака і на вустах його світлості інколи грала посмішка якогось недоброго тріумфу; і Обрі не розумів, чому саме ця посмішка перетворилася на якусь мару. Під час останнього етапу одужання юнака лорд Рутвен майже увесь час спостерігав, як вирують безприливні та безвідливні хвилі, які здіймає прохолодний вітер, або вираховував рухи небесних сфер, що обертаються навколо нерухомого сонця, подібно до нашого світу – насправді він бажав, щоб його не бачили нічиї очі.

      Це потрясіння занадто ослабило розум Обрі, а гнучкість духу, якою він відрізнявся від усіх, покинула юнака назавжди. Зараз він перетворився на такого ж поціновувача самотності і тиші, яким був лорд Рутвен; проте, чим більше юнак прагнув самотності, тим сильніше його розум не міг