Гість Дракули. Олексій Вікторович Щуров

вигаданих жахів, що переслідували її, водночас дивувався, як багато було співпадінь, які тільки підтверджували його підозри в надприродній силі його колишнього компаньйона.

      Все сильніше і сильніше Обрі прив’язувався до Іанте; її невинність, яка так відрізнялася від спаплюженої доброчесності жінок, яких юнак обирав відповідно до свого бачення кохання, полонила його серце, і, спочатку кепкуючи подумки про шлюб молодого цивілізованого англійця з юною неписьменною гречанкою, дедалі йому ставало зрозуміло, що він все більше і більше не може існувати без цього дивного створіння – майже феї. Інколи йому вдавалося покинути її, і, поринувши у вивчення давнини, він повертався, тільки коли мету було досягнуто; проте Обрі завжди розумів, що не може зосередитися на навколишніх давніх руїнах, бо у його душі залишався образ, який здавався повноправним володарем його думок. Іанте не знала про кохання юнака і залишалася такою ж щирою дитиною, яку він побачив уперше. Здавалося, що вона розлучається з юнаком без будь-якого бажання; і дійсно, під час своїх улюблених прогулянок дівчина залишалася на самоті, поки її юний опікун замальовував або знаходив деякі уламки, які збереглися від руйнівної руки часу. Іанте звернулася до батьків з приводу вампірів, і вони, разом з кількома свідками, зблідлі від жаху, підтвердили їх існування. Незабаром по тому Обрі вирушив в одну з своїх подорожей, яка мала тривати кілька годин; коли місцеві почули назву тієї місцини, то почали благати Обрі не повертатися уночі, бо його шлях неодмінно йшов лісом, де не залишився би жоден грек за будь-яких обставин, коли сонце ховалося за обрієм. Вони описували ліс як місце відпочинку вампірів і їх нічних оргій і попередили, про найжахливіше зло, яке неминуче спіткало на тих, хто насмілювався стати у на шляху потвор. Обрі сприйняв це легковажно і намагався посміятися з цього забобону; проте, побачивши, як люди здригнулися від його спроби покепкувати з надприродної, пекельної сили, саме згадка про яку заморожувала кров у жилах, він схаменувся.

      Вранці Обрі вирушив у подорож без супроводу; він здивувався, побачивши скорботу на обличчі хазяїв, і зрозумів, що його промова, у якій він насміхався над їх вірою у жахливих ворогів, призвела до такого страху. Коли Обрі вже вирушав, Іанте підійшла до його коня і щиро благала повернутися до того часу, коли нічний морок вивільнить могутність тих жахливих істот; юнак дав таку обіцянку. Проте його настільки поглинули дослідження, що він і не помітив, як денне світло незабаром змеркло і на обрії з’явилася одна з тих точок, які в теплому кліматі так швидко перетворюються у гігантську жахливу масу і виливають усю свою лють на підвладні землі. Нарешті, Обрі вскочив на коня, безжально підганяючи його за свою затримку – було вже занадто пізно. Південні країни майже не знають смеркання; не встигає зайти сонце – як раптово приходить ніч: і хоча юнак проїхав чималу відстань, буря була пруткішою: громовиці били майже без відпочинку, тяжка