Тьма і проліски. Андрій Процайло

має рацію оця перша дівчина з Кодексу вільних дівчат: «нині» – серйозна штука. Місяць відкрив у комп’ютері план роботи і в графі «Примітка» написав: «1. Простежити “за вільними дівчатами”. 2. Не проґавити “одкровень” колишніх “вільних дівчат”».

      А тим часом Оля не могла відірватися від брошурки. Вона її безладно гортала, гладила, мацала, нюхала. Руки в дівчини трусилися. Бо з тієї книжечки вигулькували емоції авторок записів, заворожували мріями і юнацькими пошуками життєвих сенсів. Оля розгорнула Кодекс навмання.

      33. Вночі молися до Місяця, вдень – до Сонця. Будь мінливою – зекономиш нерви. Але знай, куди хочеш прийти. Інакше комуністична партія тебе скерує до «світлого майбутнього», адже вона – «рульовий».

      Аліна, весна, вечір, сонце підпалює, мов зім’яту газету, краєчок міста, тепло, романтика, я хочу помиритися з Романом.

      Заінтриговані були всі троє з кольорової зграї. Оля дивувалася Кодексу, а Яна і Оксана – реакції Олі на брошурку.

      – Ну як? – не витримала Оксана.

      – Сила!

      Яна не могла, щоб не повчити.

      – Сила не в правилах. Сила – в дотриманні правил. Зрештою…

      – Я візьму собі цього блокнотика додому. Почитаю на самоті. Без коментарів. І свою мудрість додам, – мовила Оля.

      Кольорові дівчата перезирнулися.

      – Не можна, – одночасно мовили.

      – Чому?

      – Бо нас свого часу попередили, що не можна виносити Кодекс із цієї кімнатки, тепер ми тобі кажемо. І дасть Бог, так само через декілька років, коли знайдеш послідовників Товариства вільних дівчат, скажеш їм це і ти.

      – Зрозуміло.

      – А «мудрість» дозволено записувати сюди лише після року перебування у товаристві вільних дівчат.

      – Аж так! – вигукнула Оля. Іронії не приховувала. Підозрювала, що кольорові аферистки все ж хитрують. Відчувала підступ.

      – Товариство вільних дівчат – це казка! – не вгавала Яна.

      – Авжеж! А в казку потрапляють тільки перевірені герої… – підтакувала Оксана.

      – Зрозуміло, – буркнула Оля. – На чудо сподіваємося.

      – Аякже! А твої мрії хіба не казка? А поривання до волі – хіба не диво? – Яна потерла свої хитрі оченята. Хотіла спати. – А те, що ти зараз тут, це хіба не казкове чудо?

      Оксана закліпала мудрими очима. Позіхнула, киваючи. Оля підступними очиськами баламутила не лишень кольорових подружок, а й Бога – Він ніяк не міг розкусити цього мінливого, наче світ, дівчати. Хитрість, мудрість і підступ. Ось кого об’єднало Товариство вільних дівчат станом на… НИНІ. Що з цього вийде, вельми хотів дізнатися затулений хмарою місяць. І чого гріха таїти – Богові теж було цікаво подивитися кіно, у якому Він ґречно віддав режисуру дівчатам і дозволив їм бути акторами. Хочуть себе випробувати – будь ласка. Будь-які діяння у світі мають свою ціну. Що надбають люди, те й мають. За гріхи платять зі своєї кишені, за добро кладуть до своєї кишені. Все чесно, як