Название | Тьма і проліски |
---|---|
Автор произведения | Андрій Процайло |
Жанр | Современная зарубежная литература |
Серия | |
Издательство | Современная зарубежная литература |
Год выпуска | 2019 |
isbn | 9786171275348 |
– Дякую.
Оля вибігла на другий поверх, у коридорі проминула застиглу, лишень з пульсуючими вилицями і сіпанням липких вусиків під довгим носом бібліотекарку, яка все знала і на всьому розумілася, яка своєю хирлявою особою будь-який простір, що погано тхне, заповнювала і була набридливою, наче муха. Її так і називали – Муха. Так от, реакція Мухи надала Олі впевненості, підтвердила, що дівчина на правильному шляху, бо коли Мусі зле, то тому, хто зробив їй погано, мусить бути добре. Закон коледжу. Перевірений десятками випусків учителів початкових класів.
Оля впірнула в аудиторію.
За столом сидів історик і ставив «нб».
– Вередун Ольга.
– Я тут!
Тридцять пар очей сфокусувались на дівчині. Аудиторія видала такий оркестр емоцій, що якби хтось здогадався записати партитуру, то володів би шедевром. Це була би композиція, що зцілює все: і психози, і неврози, і дурість, і нормальність. Таке по нотах не зіграєш. Хіба по нервах, якими керують почуття. Історик зобразив класичне здивування, опустивши, наче цап, що прицілюється, аби когось буцнути, голову, і дивлячись на Олю знизу вгору, поверх окулярів, перепитав:
– Вередун Оля?
– Так, я тепер така… – мовила зелена дівчина.
– Ходи сюди, будеш відповідати.
Оля підійшла до дошки, стала поряд з істориком. Старий чортяка не зводив з дівчини свого погляду понад окулярами.
– Перелічи мені, будь ласка, шановна студентко, відомих історичних персонажів з нашого цьогорічного курсу, які своєю поведінкою кинули виклик суспільству.
Дівчина секунд тридцять прокручувала в голові вивчене, а тоді сказала:
– Та всі…
– Відмінно! – зрадів історик. – Сідай, будь ласка. – Оля зробила крок. – Зажди, – зупинив її викладач. – А кому ти кинула виклик своєю зеленою шевелюрою?
Аудиторія зареготала.
– Собі!
Історик опустив окуляри, піднявся зі стільця. Розбурхав у собі запах кави.
– Шановні майбутні колеги, – почав поважно, – між реготом і зеленою шевелюрою я вибираю зелену шевелюру. – Ауди торія затихла. – Бо виклик собі кидають не слабаки. Слабаки ржуть, наче коні, із сильних. Нехай неправих, але сильних. А зараз самостійна робота. – Студенти зашепотіли. – І можете не підкидати мені тем про комунізм і радянську владу – нині цей номер не спрацює. Я злий, бо не люблю масового психозу. Я побачив телят, якими можна робити будь-яку революцію… Уточнюю: не силу, яка творить революцію, а телят, якими роблять революцію… Отже, записуємо питання. Як завжди, перший варіант, другий варіант, – історик правою рукою навів уздовж аудиторії дві паралельні лінії. – Вперед, телята!
Завжди чемний Опанас Альбертович цього разу був монстром. Чудовиськом, що залізло в непрохідні нетрі історії, виколупало звідтам якісь незрозумілі події й змусило студентів вигадувати про них казки.
За п’ять хвилин до