Повелителька ліхтарів. Елена Волынская

з Ізи й привіз додому нове вміння і розбите серце…

      Підправивши могилку й невеличкий квітник, на якому Інна висадила дрібні первоцвіти, які щовесни вкривали землю суцільним рожевим килимом, Василь тричі перехрестився та повернув до східної огорожі. Він довго блукав серед сірих кам’яних могил, шукаючи потрібну. Справжнього пам’ятника не було – лише високий чорний хрест і табличка зі стертим іменем…

      На могилці Зори зацвів барвінок. Саме по ньому Василь її і впізнав. Здалеку здавалося, наче це земляний насип, укритий блакитним простирадлом. Лежати під ним, напевно, затишно та спокійно.

      Чоловік сперся на огорожу, закурив. Почав накрапати сліпий дощик. Такий самий, як і того далекого ранку, коли Федорівкою розлетілася страшна новина. Люди ще не встигли оговтатися від нещодавньої аварії екскурсійного автобуса на трасі за селом, яка забрала життя одинадцяти людей, дев’ятеро з яких були діти, як тут до їхнього берега прибилося нове горе…

      Звістка, яку пошепки повторювали між собою федорівці, швидко розійшлася селом. Залишивши свою роботу, люди обступили берег річки. Попри намагання дільничного розігнати цікавих зайд, їх тільки більшало. Натовп розростався, гудів. Час від часу в ньому чулися схвильовані зойки. Кільком жінкам стало погано. Але навіть це не змусило людей розійтися.

      Уранці її помітили діти, серед яких була й Василева Оксанка. Дівчина лежала у воді поблизу берега та скляними очима дивилася на молочні хмари, які пропливали над нею… Утоплениця була нетутешньою. Вбрана в довгу квітчасту сукню, темноволоса. Смаглява шкіра й дерев’яні браслети на зап’ястях виказувала її ймовірну приналежність до ромів.

      Дільничний Данило, побачивши в натовпі Василя, вибрав його одним зі свідків. Чоловікові довелося підійти до води та подивитися в обличчя незнайомої мертвої дівчини. Молодесенька, вродлива. У її волоссі заплуталися водорості, а хрестик на срібному ланцюжку, перекрутившись, лежав на лівому плечі покійниці. Василь помітив, що попри не надто світлу шкіру, дівчина мала веснянки.

      Доки велися слідчі дії, селом ширилося багато чуток і припущень, кожне з яких було неймовірніше від іншого. Хтось щось бачив, десь щось чув. Кожен наполягав на правдивості саме своєї версії. Приїздили слідчі з району, місце події відвідала й знімальна група одного з телеканалів. Обличчя небіжчиці кілька разів з’являлося на блакитному екрані. Та навіть незважаючи на це, тривалий час правоохоронним органам не вдавалося встановити її особу.

      Оскільки на тілі дівчини не було знайдено слідів насильницької смерті, у прокуратурі припускали, що стався просто нещасний випадок. А тіло, яке, за попередніми висновками судмедекспертів, більше доби пролежало у воді, занесло до Федорівки течією.

      І тільки-но справу передали в область, як знайшлися родичі дівчини. Вони приїхали до села на великому чорному автомобілі. Забравши тіло, роми звинуватили слідчих у бездіяльності. Грюкнувши дверима кабінету голови сільради, який не надто