Повелителька ліхтарів. Елена Волынская

продукти, чоловік бачив націлені на нього погляди наче б і знайомих, але змінених часом людей. Ось Дмитро Данилович, зведений брат сільського голови, за ним у черзі стояв Віктор – його колишній однокласник. А той дивак у картатій сорочці – Михась, затятий рибалка. Усі гуртом, ніби змовившись, вдали, що його не бачать. Дмитро Данилович, зосереджено дивлячись на двері, щось розповідав Віктору, а Михась уважно вивчав цінники. З Василем ніхто не привітався. Його сторонилися й воліли не помічати.

      Доки Василь ішов додому, у нього закололо в боку, тож довелося кілька разів зупинятися. Тим часом посилився вітер. Він відчинив і ганяв узад-вперед двері від сараю, які нестерпно рипіли, та нахабно пробирався під одяг. Темні хмари швидко набубнявіли. З неба посипалась льодяна крупа. За кілька хвилин, замість граду, на землю почали падати густі лапаті сніжинки. Білі пелюстки на деревах, деякі з яких уже рясно цвіли, і сніг – дивне поєднання. Таке ж непередбачуване, як життя.

      Змусивши себе поїсти й нарешті знявши зі стіни старий перекидний календар, який «застряг» на даті «11 серпня» – дні, коли все змінилося, – Василь ліг у ліжко й одразу заснув.

      Негода, набираючи обертів, ввійшла в азарт: грюкала в шибки, барабанила по даху. Коли гуркіт посилився, крізь сон чоловік не відразу зрозумів, що це стукає людина.

      Василь зісковзнув з ліжка, на ходу застібаючи на сорочці ґудзики. На порозі стояла Марійка. Вона була в довгому брезентовому плащі.

      – Ти вже ліг спати? А я вечерю принесла.

      Протираючи долонею очі, Василь зніяковіло щось пробурмотів. Марійка пройшла на кухню, де вийняла з пакета кілька пластикових тарілок. Дивлячись, як вона господарює за столом, чоловік усміхнувся. Марійка завжди була йому справжнім другом. Заспокоювала, приносила в його життя рівновагу.

      А Інна її чомусь недолюблювала. Можливо, просто ревнувала. Коли Василь казав «наша кума», вона завжди роздратовано бубоніла:

      – Не наша, а твоя. Вона ж постійно стає на твій бік.

      Для Василя Марійка назавжди лишилася кумою, хоча їхній із Борисом молодший син Тарас, його хрещеник, помер іще немовлям. Дитині не виповнилось і рочку. Одного з вечорів малюк просто заснув і не прокинувся. Лікарі назвали причину – синдром раптової смерті немовлят. Страшне горе тоді ледь не зламало Марійку, мало не загасило в ній жаги до життя.

      – Поїж, доки тепле, – озирнувшись, наказала вона. – Зробити тобі чай?

      – Дякую. Я потім сам зроблю.

      – Бачу, ти вже почав господарювати. Вибач, не встигла навести лад у твоєму дворі. Займалася візою. Я в цих справах досі така безпорадна.

      – Не переймайся. Я все зроблю сам. Дуже скучив за роботою на землі.

      – Якщо скучив, то вперед, – махнула рукою Марійка. – Роботи вистачає.

      За кілька секунд вона заговорила про інше:

      – Чому ти відмовлявся від зустрічей? Я б тебе навідувала.

      – Не хотів, щоб ти мене бачила там.

      – У цьому ти схожий на мого Бориса. Дурні гордощі! Кожен може потрапити