Повелителька ліхтарів. Елена Волынская

дорога. Одна з тих небагатьох, на якій не було розбитих ям. Її ремонт спонсорував Марійчин Борис, коли став федорівським депутатом.

      Василь навмисно поїхав на базар довшою дорогою, повз залізничну станцію. Хотів побути наодинці зі своїми думками та відчуттями. І хоч Інна називала це «втечею від проблем», самотність завжди його рятувала.

      Але того ранку йому не пощастило насолодитися тишею. На вулицях Федорівки несподівано з’явилася зграя ромів. Із великими картатими сумками й валізками на коліщатах вони прямували до базару. Чоловіки, жінки й діти голосно перемовлялися про щось своєю мовою та активно жестикулювали.

      Василь зупинився та відійшов убік, щоб пропустити їх вперед. Прислухався. Але дивний говір чужинців був схожий на каркання круків.

      У натовпі вирізнялося кілька колоритних осіб. Попереду процесії йшов височенний – заввишки з два метри – худий ром у темному костюмі без краватки. При ходьбі чоловік змушений був нахилятися, щоб його голова з округлою залисиною не торкалася нижніх гілок дерев.

      Згорблена сивочола бабуся, маленька й суха, на вигляд ледь не сторічна, йшла позаду інших, тримаючись за спину, на якій виріс чималий горб. Рухатися їй допомагало молоде дівча, яке однією рукою підтримувало стареньку, а іншою – довгу спідничину темно-вишневого кольору. Симпатичне личко, чорне, як смола, волосся, шкіра – ніжного смаглявого відтінку, значно світліша, ніж в інших ромів.

      Це було незвичне для Федорівки видовище. На цю дивну компанію з острахом поглядали селяни, які інстинк тивно хапалися за сумки, переходили на інший бік вулиці та схвильовано озиралися. У поглядах декого з них виразно читалося: «І приніс же нечистий цих зайд!»

      Зустрівши кума, Борис розповів Василеві, що роми вештаються околицями села вже другий день. Він навіть встиг зателефонувати до районної санепідемстанції зі скаргою на «непроханих гостей», які можуть рознести Федорівкою якусь заразу. Там йому ввічливо пояснили, що згодом обов’язково візьмуть його заяву до розгляду, оскільки зараз усі надто зайняті. Борис натомість ввічливо нагадав про свій депутатський статус, після чого голос оператора відразу став енергійнішим, а обіцянки – більш обнадійливими.

      Влітку ринок оживав о пів на сьому ранку. Криті ряди – передвиборчий подарунок одного бізнесмена, який мітив, але так і не потрапив у депутати Федорівки, – повільно заповнювали торговці та ще повільніше покупці. Василь, не поспішаючи, розкладав свої кошики на одному з центральних столів. Деякий час він сперечався за це місце зі своїм конкурентом, аж поки в справу не втрутилася Інна. Дружині вдалося домовитись із директором ринку, пообіцявши в їхній газеті безкоштовну платформу для реклами, тож небажаного сусіда трішки «посунули».

      Василь довго сердився на Інну за цей «широкий жест». Вона вкотре вирішила за нього його ж проблему, про що через деякий час неодмінно нагадає. І як йому після цього почуватися повноцінним господарем?

      Ліворуч від нього із полатаних торб викладала шкарпетки й білизну далека