Останній потяг до Стамбула. Айше Кулин

сказала вона, розсміявшись. – Розучую п’єсу, яку ми ставитимемо наприкінці семестру. Я граю Єлизавету Першу…

      – А хто король?

      – Мамо, в ній немає короля. Коли помер Генріх Восьмий, там така катавасія зчинилася… П’єса про суперництво між двома жінками, які боролися за англійський трон. Муалла грає Марію Стюарт, а Рафо – лорда Сеймура. Звісно, є й інші ролі: священики, лорди і тому подібне. Будь ласка, мамо, можна я запрошу акторів на чай на наступному тижні? Будь ласка, не відмовляйте!

      – Запросиш лише дівчат.

      – Мамо, ну справді, як ми репетируватимемо тільки з дівчатами? Хто гратиме чоловічі ролі?

      – Боже, а що мені робити з твоїм батьком? Ти знаєш, що він про все це думає. Знаєш, через що я пройшла, аби вмовити його відпустити тебе на вечірки.

      – Про що ви? Ви ніколи не відпускаєте мене на вечірки.

      – Але, люба, тобі ще навіть вісімнадцяти не випов нилося.

      – Не хвилюйтеся, мамо, я не захочу ходити по вечірках, коли мені буде вісімнадцять. Я кажу так, щоб подражнити сестру.

      – І чому це ти не захочеш іти?

      – Гадаєте, я не знаю, чому дівчата ходять на вечірки? Тому що хочуть знайти собі чоловіка!

      – І з чого ти це взяла?

      – Чула, як Сабіха розмовляла про це з подругами. Схоже, усі вони прагнуть того самого, в усіх одне в голові.

      – І що тут такого, можна поцікавитися? Ясна річ, на такі вечірки запрошують гарних, добре освічених юнаків. Усі вони володіють кількома мовами і поводяться бездоганно. Крім того, ці вечірки завжди відбуваються у будинках, де за всім, що відбувається, приглядають старші.

      – Знаю, і саме це мене дратує. Матері організовують ці вечірки, аби обрати підхожих чоловіків для своїх доньок.

      – Ну і що тут такого? Що поганого, коли мати хоче, аби у її доньки був вигідний шлюб?

      – Що ж, отакого я точно не хочу!

      – Тоді все гаразд, як на мене. Ми з батьком тобі не допомагатимемо. Можеш покластися на старосвітський метод, як і я колись. Побачимо, як ти відреагуєш, коли у наші двері постукає сваха.

      – Боже збав, я взагалі не те мала на увазі.

      – Авжеж, я й не уявляю, що ти цьому зраділа б.

      – Ніколи! Я краще помру.

      – Я так не думаю, але… Але чого ж ти сердишся?

      – Я й сама не знаю. Просто дивно, що пристойних юнаків і милих дівчат зганяють докупи, аби вони… Ой… Здаюся… Не можу пояснити.

      – Можливо, ти зможеш пояснити, як саме ти шукатимеш підхожого юнака, що стане твоїм чоловіком? Їх часом не на базарі знаходять?

      – Єдине знаю напевне – я сама знайду собі чоловіка. Не хочу шукати когось на конкурсі, організованому зацікавленими матінками.

      – Просто чудово! Ти говориш як дитина, якою, власне, і є. Що хтось у твоєму віці може знати про вибір чоловіка? Досить про це, краще продовжуй вчити свою роль.

      Щойно мати вийшла з кімнати, Сельва покликала її: – Мамо, зачекайте! То що з репетицією на наступному тижні? Дозвольте мені запросити принаймні одного хлопця, лише того, у якого головна роль.

      – І що це за зірка?

      – Рафо.