Останній потяг до Стамбула. Айше Кулин

піддаєте бідолашну Сабіху зайвому тиску.

      – Я роблю це навмисне, щоб заохотити її вживати більше молочних продуктів.

      – Дорога матусю, усе не так просто. Гени – це гени. Сельва вдалася в мого дідуся, а Сабіха – ні. Усе дуже просто, і майже нічого тут не вдієш.

      – Боженько! Боже мій! Як ти можеш так казати? Ти хочеш, щоб твоя дочка залишилася карлицею?

      – Вона зовсім не карлиця. Вона цілком нормальна для свого віку. То інша нагадує тичку.

      – Зріст – дивовижна річ. Він пасує і чоловікам, і жінкам. І мені дуже подобається.

      – Не думаю, що високий зріст робить жінок привабливішими. Жінкам слід бути крихітними. Зрештою, хіба не кажуть, що гарні речі фасують у невеличкі упаковки?

      Сабіха була надто юна, щоб оцінити мудрість приказки, і повернулася до своєї спальні. Вона була для батька найвродливішою донькою, а Сельва – найрозумнішою. Хай як Фазіль Решат намагався приховати свою слабкість до молодшої доньки, він не міг цього зробити. Його обожнювання було очевидне для кожного, хто бачив люблячий погляд його очей. Фазіля не вражали прекрасні зелені очі Сабіхи, обрамлені довжелезними віями, такі самі, як у її матері. Сабіха надто добре знала, що батька набагато більше вражав розум, ніж краса. Дівчина вже звикла до цього, та тепер ще й зріст додався. І справді, маленька упаковка! Вона була тим, чим була, невеличкою упаковкою. У неї було вродливіше обличчя, та це не враховувалося. Вона й досі була куцою, порівняно із сестрою, нижча на цілу долоню, такий собі пакуночок. Сабіха зарилася в подушку і заплакала.

      Сельва невинно сиділа, милуючись сестрою, не знаючи про почуття провини, що тривожило Сабіху, бо та роздумувала над тим, як уникнути потенційного суперництва.

      – Рафо – справді джентльмен, – сказала Сабіха, – ба більше, він дуже вродливий. Гадаю, що трохи пофліртувати з ним не зашкодить.

      – Ти справді так думаєш?

      – Так, чом би й ні? Чому тобі не запросити його на бал на честь закінчення семестру?

      – Ти, певне, жартуєш. Батьки ніколи не дозволять.

      – Я піду з тобою.

      Сельва впала в обійми сестри і майже засипала її поцілунками.

      – Я й не уявляла, що ти такої думки про Рафо. Чому ти раніше не казала?

      – Сказала тепер, як бачиш.

      Сельва подивилася на сестру великими карими очима. «Що за раптова зміна настрою?» – подумала вона.

      Сабіха теж задумалась. Як відреагує Маджит на те, що її молодша сестра зустрічається з євреєм? Буде проти? Вона чомусь так не думала. Зрештою, юнак, що навчався у Франції, мусив би мати більш світські уявлення. Чому він мав би перейматися, якби її сестра фліртувала з хлопцем іншої релігії? Краще їй фліртувати з ним, ніж узагалі ні з ким. Та тоді, якби це було так, Маджит, можливо, зацікавився б Сельвою. Оскільки та – вища, з наївними очима та сміливими ідеями.

      – Що ж, тоді запросимо їх обох на чай. Ти зможеш зосередитися на Рафо, ну а я пригляну за Маджитом.

      Сельва сплеснула в долоні від радості.

      Через тиждень вони насолоджувалися