Музика води. Том Бойл

яскраво-червоний жилет, смугасті штани та сап’янові чоботи. Незнайомий жовторотий джиґун літ тринадцяти стоїть біля нього, дбайливо тримаючи перекинутий через руку сюртук із синього оксамиту, немовби ґарсон – серветку. Обличчя Мендози пашіє. «То, кажеш, китайський шовк?!» – кричить він.

      Лежачи на бруківці, Нед ледве мимрить якусь суміш вибачень, заперечень і благань про пощаду.

      – Голландський сатин, дванадцять пенсів за ярд![10] – лементує Мендоза. – А ти, падло, здер із Красунчика шість фунтів за «оригінальну китайську краватку з чистого шовку без жодних домішок прямісінько з ткацьких верстатів Східного Пекіна»! Так ти казав? Га? Нічого не плутаю?

      Нед ціпеніє, чекаючи удару. Й отримує його просто під ліву пахву.

      Мендоза нахиляється над ним, стискаючи ножа. Його імпровізований денщик здається янголом, який прислужує самому Господу. Сипле сніг. «Дай-но позбавлю тебе від ось цього непотребу, – рече інквізитор, зрізуючи гаманця у Неда з пояса, – шоби частково компенсувати своєму другові сердечний біль, якого він зазнав». Носак чобота знаходить Недову селезінку – орган, про наявність якого той і не здогадувався, – та ще й цілих три рази поспіль. «І не смій утнути таке знову, гівнюче. Бо покалічу, мов того Турка Насміфа на Варфоломіївському ярмарку в другому раунді. Чув?»

      Лунає шерхіт батисту об оксамит, а далі – барабанний дріб кроків, які віддаляються. Дві пари ніг. Сніг сіє кістковим порошком, а повітря гостре, неначе ланцет, яким пускає кров цирульник.

      Нед підводиться із землі та витирає рота тильною стороною долоні. Він широко всміхається. Йому недобре після вчорашнього, пекучий біль проймає пику, нирки, селезінку й пахву, на нього напали, побили, пограбували – а він усміхається. Шкірить зуби від думки про вираз обличчя Мендози, коли той відкриє гаманця і знайде всередині вісім унцій річкового піску, два мідних ґудзики та зуб свині. Тоді мацає себе рукою за промежину та скалиться ще ширше: джекпот на місці. Його статеві органи сповиті смужкою мусліну, яка приліплена сосновою смолою до черева й сідниць. А там, зігріті й приголублені пухнастою плоттю яєчок, звили собі гніздечко двадцять дві золоті гінеї – плід шахрайства й махінацій за цілий тиждень. Нед планує вигідно вкласти їх і милуватися, як вони множаться.

      У «Голові полівки» він замовляє бекон, бараняче сідельце, оладки, варені яйця, язик, шинку, тост, пиріг із голуб’ятиною, мармелад – «і пінту гіркого пива для змазки». Тоді посилає хлопчика на побігеньках метнутися до когось із лихварів через дорогу від грального клубу «Вайт» і принести йому комплект вбрання, «яке носять джентльмени», – від лакованих черевиків до краватки й циліндра. Ноги хлоп’яти обмотані ганчір’ям, з очей, рота й вух тече, а всі зуби забрала цинга. Нед дає йому півкрони за клопіт.

      Тримає «Голову полівки» такий собі Нельсон Смерк – коростявий гевал із залисинами по боках голови та скаженим пучком наелектризованого волосся по центру, й усе це у своїй сукупності породжує овочевий ефект – він ні на що так не скидається,

10

~ 0,9 м.