Дикий. Гильермо Арриага

по якому старий слухав нічні програми, музику кантрі та новини, коли оголосили про кінець Другої світової війни. Він не збирався лишати його в руках продажного митника. Той тип запитав, чи везе він іще що-небудь, що треба задекларувати. «Нічого», – відповів Шон. Митник неохоче обійшов пікап, відчинив дверці й зазирнув під сидіння. Пішов до будиночка й повернувся з проштампованими й підписаними паперами, які вручив Шонові. «Готово, можеш собі їхати», – сказав він.

      Шон сів у пікап і рушив. На щастя, митникові не прийшло в голову відчинити холодильну камеру. Там Шон віз схований у пляшках із-під молока тримісячний запас морфіну. П’ять ампул він дістав законним способом. Як ветеран, поранений у бойових діях, мав на них право, але решту п’ятдесят купив підпільно в одного з працівників шпиталю, який крадькома й поступово повитягав їх із фармацевтичного складу.

      Він проїхав центральними вулицями Сьюдад-Акуні[39]. Проминув ресторани й бари для ґрінґо[40] на головному проспекті. Спека просто душила. Як люди можуть ходити на вулиці при більше ніж сорока градусах у тіні? Здавалося, що спека – це справжній мур, до якого можна доторкнутися.

      Він запитав якогось чоловіка про найкращий готель. Поїхав за вказівкою і прибув до якихось будиночків, розкиданих на пустирищі поряд із шосе в напрямку П’єдрас-Неграса. Йому дістався будиночок з номером 13 F. Господар народився тринадцятого березня й захотів, щоб усі будиночки мали число 13. У такий спосіб він кидав виклик поширеному забобону.

      Шон увійшов, увімкнув вентилятор, скинув сорочку, узяв до рук туристичний буклет, що лежав на обдертому письмовому столику, вмонтованому в стіну, і повалився на ліжко почитати. Він дізнався, що місто Сьюдад-Акуня названо на честь поета Мануеля Акуні, який у розпачі від безнадійного кохання до такої собі Росаріо отруївся ціаністим калієм, проживши двадцять чотири роки. Тому – розказав він нам за пивом тієї ночі – йому почала подобатись Мексика: він щойно перетнув кордон, а країна вже його дивувала – розпечене місто завдячувало своїм ім’ям поетові-самогубці.

      – Серйозно?

      – Ну так, вони справді таке казали.

      Карлос не міг повірити в те, що я йому розповів про зібрання добрих хлопчиків.

      – Вони й справді такі середньовічні?

      – Ще гірше.

      Після розповіді про вікінгів та їхні уявлення про незайманість добрі хлопчики вибухнули потоком люті проти доступних жінок. «Уявлення цього варварського народу неправильне, – роздратовано засперечався Умберто, – воно принижує наших матерів, наших сестер. Хто захоче порочну жінку, просмерділу сексом (я аж здивувався його поетичному натхненню), яка не шанує саму себе?» Йому ледве вдавалося приховати свою лють. Він продовжив, виголошуючи цілий список чеснот, якими мала володіти кожна порядна жінка: скромність, вірність, стриманість, турботливість, слухняність, хазяйновитість, дітолюбність (якості, жодна з яких не була притаманна його матері).

      – Ну

39

Сьюдад-Акуня – місто на кордоні з США в штаті Коауїла.

40

Прізвисько північноамериканців (переважно) та європейців у Латинській Америці.