Прокляте небо. Наталія Довгопол

кухні готували їжу. Зранку саме зарізали порося, тож у повітрі стояв густий запах холодцю та свіжини. Для челяді на тарілці лежав кавалок кров’янки та обсмалені поросячі вуха.

      – Голодна? – якось вкрадливо запитала Марія. – Каші насипати?

      – Та чого ти питаєш? Звісно, що дитина за весь день ані макового зерна в рот не брала. Без їжі й віл не потягне, не те, що дівчина, – утрутилася Оксана.

      Євка недовірливо покосилася на тіток, але за стіл сіла, підсуваючи ближче до себе тарілку з ковбасою. Не встигла вона відкусити і двох шматків, як у кухні з’явилися Веселина з Кальопою.

      – Тітко Кальопо, а ти тут чого? – прожувавши сказала Євка, здивовано зиркаючи на пишногруду вдовицю.

      – Мене покликали в палац, сказали, що котрась челядинка ногу підвернула, треба подивитися, – посміхнулася та, сідаючи навпроти.

      – І хто ж це покликав? – знизала плечима Євка, зупиняючи погляд на Веселині, що з притаманним їй кам’яним обличчя обмивалася в рукомийнику.

      – Поламаєш очі, – гаркнула Веселина, витираючи руки рушником. – Не знаю, хто це тепер про тебе так дбає, але коли пани раптом добрішають – чекай удару зі спини.

      – Та не лякай її, небого! Ану, показуй ногу свою, Євко! Де це ти вже умудрилася її підвернути?

      Кальопу завжди кликали, коли треба було когось вилікувати в палаці. Схоже було, що пан їй довіряв. Подейкували навіть, що він сам привіз її з іншого села десять років тому, уже вдовою. Більше заміж Кальопа не вийшла, хоч як її кликали – і старі, і молоді, і навіть заможні. Усе варила якісь трави, співала пісні, із усіма ходила на фільварок і так-сяк вела своє небагате господарство.

      – Придумали – на панській кухні хвору лікувати! – знову гримнула Веселина, підіймаючи вгору довгий сухий палець. – Ідіть краще в мою кімнату. І не забудь, дівчино, – якось зловісно примружилася вона, – пані чекає на тебе по вечері!

      Пан, пані, Амір, учитель… Чому не можна просто втекти від них якнайдалі в ліс сьогодні, а вже завтра думати, що з цим всім робити?

      – Євко, – вивела із задуми юнку Кальопа, ніби відповідаючи на її німе питання. – Подейкують, що своєї долі й конем не об’їдеш. Але спершу думай про насущне – доїдай вечерю, лікуй хвору ногу, а вночі добре спи. Живи помалу. Всьому свій час.

      Кальопа взяла дівчину під руку й допомогла підвестися. Євка тихо зойкнула. Ледь ступаючи на розпухлу ногу, юнка попрямувала за тіткою. Що ж, нехай так – спершу вона розбереться з тілом, а потім спробує привести до ладу голову.

      Та це було зробити нелегко. Нога боліла після кожного доторку. У покоях Веселини за запнутими фіранками вже стояла миска з теплою водою, лежали чисті рушники й старий рантух. Кальопа зняла з Євки черевика, обмила ногу й поклала собі на прикриті фартухом коліна. Зціпивши зуби, юнка терпіла, щоб не закричати від болю.

      – Що ж ти ще вчора не прийшла, солом’яна голово! Треба вправити кістку й міцно перев’язати. А поки допоможи мені.

      Кальопа заходилася рвати рантух на довгі вузькі шматки. Євка потягнулася за рядниною, аж раптом зачепила сушені маківки,