Прокляте небо. Наталія Довгопол

– нажахалась Євка, але вголос нічого не сказала, приховуючи своє занепокоєння. На ватяних ногах юнка попленталася в покої пані, готова до удару.

      Але княгиня говорила зовсім не про те.

      – Дівко, – хриплим голосом сказала вона, сидячи впівоберта до вікна. Куточки її губ були опущені донизу. – Понеси-но паничам полуденок.

      – Але пан заборонив мені бачитися з паничами, – не думаючи випалила Євка, та останньої миті затулила рукою рота.

      – Ти сперечатися зі мною будеш? – змією просипіла пані, і Євка побачила рясні зморшки навколо її очей та рота, яких вона раніше не помічала.

      – Я не… Так, пані, – схилила голову вона, остерігаючись знову бовкнути зайвого.

      – Куди пішла? Це ще не все, – гаркнула Серафима, коли Євка вже зібралася йти. – Ти будеш стежити за Аміром і все-все мені доповідати.

      Такого Євка не чекала. Остовпівши, від здивування дівчина відкрила рота, але суворий погляд пані витверезив її.

      – Так, ясновельможна, слухаюся тебе… Але про що саме я маю доповідати? – обережно вставила Євка, набираючись сміливості.

      – Усе. Як він поводиться з моїми дітьми, як відповідає на уроках, про що говорить і про що мовчить. Зрозуміла? Сиди собі в куточку й спостерігай. А ввечері приходитимеш і доповідатимеш. Тобі зрозуміло?

      – Зрозуміло.

      Авжеж. Доносити й поклепувати, ніби ворона. Оце так честь!

      Вийшовши з княжих покоїв, Євка трухонула руками, ніби струшуючи з себе помиї, якими її щойно облила пані з голови до п’ят.

      «Куди ж ясніше», – прошепотіла вона сама до себе, поглядаючи на гобелен.

      Виткані дівчатка так само весело кружляли в колі, осяяні сонячним промінням. Проте на краю полотна, ледь помітна для ока, виднілася червона смужка її крові. Спершу Євка потягнулася, щоб витерти її, але раптом зупинилася.

      «Ну і нехай, – подумала дівчина. – Це не перша і, боюся, не остання моя кров, пролита в цьому палаці. У цьому проклятому Богом Вітовському».

      Вона несла глечик свіжої води й кошик зі свяченими грушами, що лишилися зі Спаса. Її хустка вимастилася в червоне, тому Євка зняла її і вперше виходила простоволоса, сяк-так заплетена в дві тонкі косиці. Корсетка туго стискувала груди, тож дихати робилося ще важче – після довгої перерви вона знову виходила до паничів і пана вчителя.

      Коли Євка підійшла до альтанки, то почула знайомі слова про множення та ділення. Це був урок арифметики. Учитель так просто й цікаво пояснював, що вона готова була слухати його вічно. Так і завмерла з кошиком на руці, просто за спинами учнів, підпираючи білу колону альтанки, аж доки Ярема не повернув на неї голову.

      – Ой! – зойкнув він від несподіванки, а Євка ледь не випустила з рук глек.

      – Я принесла воду й наїдки, – винувато сказала вона, зиркаючи на присутніх.

      Ілля дивився на неї з неприхованою посмішкою, пускаючи бісиків. Важко було сказати, чи він кпинить на нею, чи так виказує свою підтримку. Ярема дивився спідлоба, винувато й присоромлено. Кривляючись, Марта висолопила язика й сказала:

      – Хіба тобі не заборонено