Прокляте небо. Наталія Довгопол

Жити буде – я ще не чув, щоб від бджолиного укусу помирали. Але тепер хоча б під ноги дивитиметься, коли босий по траві ходитиме.

      Євка побігла. Ледь кульгаючи й плутаючись у полах спідниці й довгому фартусі, вона підняла на вуха челядь, а челядинці сповістили господарів. Усі домашні кинулися в сад, зустрічаючи Аміра з Яремою на руках. Сама княгиня підбігла до сина, голосячи, але вчитель відсторонив її, радячи спершу занести панича в дім, а потім уже здіймати галас. Послали за Кальопою, натерли цибулі, щоб прикласти до ранки, витягли зі скрині чисту сорочку й так до вечора, не спиняючись, лише й говорили про панича Ярему, підлу бджолу та байстрюка Аміра, що так героїчно врятував брата.

      Дощ стукав у шибки, величезними краплями змиваючи всю денну спеку. Ярема лежав у ліжку й почувався жалюгідно. Чемна й тиха дитина, старанна в навчанні й ввічлива до старших, тепер уже вдруге за місяць завдавала стільки клопоту. А Яремі ж так хотілося бути в усьому правильним, щоб і батьки, і стара няня, і пан учитель пишалися ним. Ніколи раніше Ярема не хотів досягнути нічого надзвичайного: йому не кортіло бути в усьому першим, як Іллі, йому не потрібна була влада, як Марті. Йому навіть не хотілося визнання, як Аміру. Він просто радий був робити те, що кажуть. Він не знав, що могло бути інакше. Доки не зустрівся з Євкою.

      Виявилося, що можна й одному гуляти в саду, граючи в уявні ігри з уявними друзями. А часом можна було й не підкоритися батькам, бо не такі вони вже й справедливі, якщо так сильно покарали Євку через нього. У неї, мабуть, на все життя лишаться шрами на спині, і її ніхто не візьме через них заміж. Попри те, Євка все одно не кинула його в болоті й навіть умовила Аміра допомогти… А він, Ярема, навіть не набрався сміливості, щоб подивитися їй у вічі, щоб подякувати й попросити пробачення. Він не гідний того, щоб зватися шляхтичем!

      Ледь не плачучи, просто на ліжку хлопчик став на коліна. І, повернувшись обличчям до ікони святого Єремії, що, оповита рушниками, висіла в кутку, дав першу у своєму житті присягу.

      – Клянуся оберігати рабу божу Євдокію від усього лихого. Амінь! – коротко помолився він, гаряче хрестячись і б’ючи поклони, мов церковний дяк.

      Лиш тільки він перехрестився втретє, як у двер і постукали. Няня Веселина внесла кашу, а за нею, у прочинену шпарку, шмигнула Євка.

      – Паничу, ти живий? Я так боялася! – палко промовила вона.

      Ярема хутко заліз під ковдру, знову не сміючи підвести на неї очі.

      – Яремо, Євка прийшла запитати про твоє здоров’я, – почала повчати Веселина. – Нечемно так поводитися. Особливо після того, як вона врятувала тебе сьогодні.

      Геть присоромлений хлопчик помалу виліз з-під колючої вовняної ковдри.

      – Дякую, – насилу видавив із себе він.

      – Подякуй краще Аміру – це він тебе приніс до хати, – сказала Євка, наливаючи Яремі кухоль води. – Ви ж брати. Ви не маєте ворогувати.

      – А тебе це потішить, якщо ми товаришуватимемо?

      – Звісно! – усміхнулася Євка, підморгуючи Яремі. – Кому ж довіряти, як не рідному братові? Ну, добре, що ти одужуєш. То я піду?

      Євка